У Христі Ісусі Бог розділив з нами не лише смерть, але й перебування у смерті

03-05-2010

  • Категорія:


Відвідуючи у неділю, 2 травня 2010 р., місто Турин на північному заході Італії, після молитви перед плащаницею Ісуса Христа, Папа Бенедикт ХVІ поділився з вірними своїми думками з приводу цього паломництва до туринської реліквії. Він зазначив, що цього разу переживає цю прощу дещо по-іншому, значно інтенсивніше, що, мабуть, спричинене досвідом прожитих років та його теперішнім служінням у проводі Вселенської Церкви. Папа подякував усім, хто спричинився до того, щоб це його паломництво могло відбутись та висловив вдячність за можливість провести спільну медитацію перед Господньою плащаницею.

Папа наголосив, що плащаниця, так би мовити, - це ікона таїнства Великої Суботи, адже є похоронним полотном, яким було обгорнуте мертве тіло розп'ятої людини. Ця реліквія дозволяє нам побачити, яким було тіло нашого Спасителя після катувань та смерті.

Процитувавши уривок з проповіді на Велику Суботу, що була написана невідомим автором у ІІІ столітті, Вселенський Архиєрей зазначив, що цей день - це час, коли Бог утаївся, коли на землі запанувала велика тиша і самотність. Велика тиша, адже Цар спочиває Бог помер у тілі і зійшов до аду, щоб знищити його владу.

На думку Папи, особливо в останніх часах бачимо, що людство є дуже вразливим на таїнство Великої Суботи - спочинок Господа Бога. Наприкінці ХІХ століття Фрідріх Ніцше писав: «Бог помер! І ми Його вбили!» Ця фраза, як бачимо, взята від християн і ми її досить часто повторяємо. Проте, мабуть, не завжди усвідомлюємо значення цих слів. Після двох світових воєн, таборів та гулагів, ядерного бомбардування Хіросіми і Наґасакі, наша епоха стала схожою на Велику Суботу: морок цього дня звертається до усіх нас.

Однак, смерть Божого Сина має зовсім протилежний вигляд, повністю позитивний, є джерелом утішення та надії. А плащаниця є немов би фотографією, що має свій «позитив» та «негатив». Велика Субота є «нічиєю землею», як підкреслив Папа, знаходиться між смертю та воскресінням, але на цю землю ввійшов Один, Єдиний, Який перейшов її з знаками Своїх страждань за людство. Плащаниця є свідченням про ту мить, коли Бог, в Ісусі Христі, розділив з нами не лише нашу смерть, але й наше перебування в смерті, що є виявом ще більшої солідарності.

У цей «час-поза-часом» Спаситель зійшов до аду, тобто у місце, куди не доходить жоден промінчик любові, де панує повна зневіра без будь-якого слова розради. Залишаючись мертвим, Христос перейшов через двері цієї крайньої самотності, щоб перепровадити разом із собою також і нас.

У той день сталося щось незбагненне: Любов увійшла до аду, навіть у густій темряві найбільшої людської самотності ми можемо почути голос, який нас кличе і можемо відчити руку, яка нас бере, щоб вивести назовні. Людина живе з огляду на те, що є любленою і може любити. Навіть в хвилину найбільшої самотності ми ніколи не будемо самі, наголосив Бенедикт ХVІ.

Далі Святіший Отець зупинився у роздумах над силою, що випромінює з плащаниці, яка виявляється у перемозі життя над смертю. Це святе полотно є іконою, написаною кров'ю Ісуса, що був бичований, коронований терням, розп'ятий та проколений у бік списом. Картина, відбита на плащаниці, є образом мертвого, однак, кров говорить нам про Його життя. Кожний слід крові говорить про любов і життя. «Дорогі друзі, прославляймо завжди Господа за Його вірну і милосердну любов», - промовив Папа, закінчуючи медитацію перед туринською плащаницею, закликавши всіх носити у серці цю ікону, це слово любові.

Джерело: Радіо Ватикан

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове