Чи зміняться тепер стосунки влади і віруючих в Україні

25-02-2010

• Категорія:

• Теги:

• християнство і політика |
• інтерв'ю

Ексклюзивне інтерв'ю голови Державного комітету України у справах національностей і релігій «Міжнародній християнській газеті».

Минулого тижня нам вдалося поговорити з Ю.Е.Решетніковим. Вже були відомі попередні дані другого туру голосування, згідно з якими переміг кандидат від Партії регіонів. Чи зміняться тепер на його думку стосунки влади і віруючих в Україні. Ми не могли не запитати його про це.

З досьє:

Юрій Євгенійович Решетніков народився в 1968 р. в Запоріжжі. Закінчив Українську юридичну академію (1993 р.) і Одеську богословську семінарію (1997 р.). Кандидат філософських наук. У 1997-2003 рр. - проректор Київського християнського університету, 2003-2004 рр. - завідувач відділом освіти Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів. З 2005г. - на державній службі: працював в Секретаріаті Президента України, Державному департаменті у справах релігій, Верховній Раді України. З травня 2009 р. - голова Державного комітету України у справах національностей і релігій. Одружений, виховує трьох дітей.

«МГХ»: Юрій Євгенійович, саме слово «уповноважений» викликало у віруючих радянських часів негативні емоції. Уповноважені втілювали собою систему, яка гнобила віруючих і ставила своєю кінцевою метою викорінення усякої релігії. А як тепер? Мабуть, завдання Держкомітету у справах національностей і релігій, який ви сьогодні очолюєте, кардинальним чином змінилися? І ви, мабуть, зацікавлені не в знищенні релігії як такої, а, навпаки, - зрості релігійної свідомості народу?

Ю.Р.: Почну з останнього, що стосується зростання релігійної свідомості народу. У цьому, в першу чергу, мають бути зацікавлені церкви і релігійні організації, які діють на території України. В той же час Уряд і наш Комітет як складова частина держструктури ставлять собі за мету створити сприятливі умови для суспільно значимої діяльності церков і релігійних організацій, внаслідок чого і досягається зріст релігійної свідомості народу. Дані, які ми маємо в своєму розпорядженні, свідчать саме про це. Якщо, наприклад, років десять тому у нас 60-70 % людей декларували себе віруючими, то сьогодні це 80-85 %.

- Чи не можна познайомити наших читачів з релігійною картою України, зокрема - скільки у нас церков ЄХБ, що належать Союзу, і поза ним, скільки віруючих в них, а також яке число євангельських церков і євангельських християн на тлі традиційних християнських конфесій.

- На 1 січня 2010 р. в Україні зареєстровано 33351 релігійну організацію; лише за минулий рік додалося 712. Що стосується церков ЄХБ, які вас цікавлять, то у складі Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів сьогодні 2694 церкви і ще 31 проходить реєстрацію. Крім того, існує близько 300 церков, які не входять в Союз, але також відносяться до церков ЄХБ. І ще близько 300 релігійних організацій євангельських християн, значна частина яких, на мою думку, близька до баптистів.

Якщо говорити в цілому, то в Україні зараз нараховується близько 18 тисяч православних релігійних організацій, близько 3800 греко-католицьких і майже 1100 католицьких. Протестантський блок нараховує більше ніж 8400 релігійних організацій. Додайте до цього і близько 1400 релігійних організацій харизматичного напряму. В той же час підкреслю, що йдеться саме про релігійні організації, а не про кількість віруючих. Проблема в тому, що лише деякі протестантські церкви оперують таким поняттям, як «фіксоване членство». Соціологічні дослідження свідчать, що протестанти складають сьогодні близько 3 % населення України.

- Релігієзнавці вважають, що Реформація не обійшла Україну, тому в християнстві тут традиційно сильне євангелистське спрямування. Останніми роками цьому сприяла державна політика, яку Господь направив шляхом дарування народу справжньої свободи совісті. На ваш погляд, чи збережеться ця тенденція найближчими роками?

- Присутність і вплив євангелистських церков в Україні відчутні. В цілому це позитивне явище. При цьому я хотів би відзначити наступне: якщо в середині 90-х років протестантські церкви мали пріоритет в роботі з дітьми і молоддю, то тепер ми бачимо, як традиційні церкви перейняли те краще, що було у євангелістів, і сьогодні успішно застосовують в своїй практиці. Конкуренція, в хорошому сенсі слова, яка присутня в релігійному полі України, побуджує церкви переймати краще одна у одної.

Якщо ж говорити про плани на майбутнє, то хочеться сподіватися, що нинішня політика української держави по відношенню до церков і релігійного співтовариства збережеться. В той же час є моменти, які викликають тривогу. У грудні минулого року представники Партії регіонів зареєстрували у Верховній Раді проект закону про заборону тоталітарних сект. При цьому саме поняття «Тоталітарні секти» трактується в цьому документі дуже широко. Деякі експерти вважають, що під це визначення підпадають практично всі протестантські церкви.

- До речі, чи узгоджувався даний законопроект з вашим відомством?

- Він просто не міг узгоджуватися з Комітетом хоч би внаслідок того, що проект вносився на розгляд депутатами опозиційної по відношенню до Уряду політичної сили. З іншого боку, якби керівництвом Верховної Ради або профільним комітетом було прийнято рішення отримати від нашого Комітету експертний висновок по даному законопроекту, то, безумовно, він був би негативним.

На жаль, можна констатувати, що даний законопроект відображає позицію, яку займає значна частина Партії регіонів по відношенню до протестантських церков. І хоча в контексті передвиборної гонки проект закону, з цілком зрозумілих причин, враховуючи зацікавленість Партії регіонів в голосах віруючих, був відкликаний, спокушатися цим фактом немає сенсу.

З іншого боку, в Україні сформована досить потужна релігійна мережа, у тому числі протестантських церков. Є також громадські організації, діяльність яких направлена на захист свободи совісті. Питання свободи совісті є близькими і важливими для ряду політичних партій, зокрема БЮТ і Християнсько-демократичного Союзу. І хоча прогнози - справа невдячна, але можна припустити, що спроби обмежити свободу совісті, якщо вони будуть, отримають досить рішучу відсіч з боку релігійних і громадських організацій, а також ряду політичних партій.

- Чим викликані спроби обмежити релігійну свободу, адже до Парламенту вже кілька разів подавалися проекти законів, направлені на обмеження прав віруючих?

- З одного боку, це розуміння ситуації окремими депутатами, їх бачення, як повинна виглядати релігійна карта України, хто має бути присутнім в Україні, а хто - ні, тобто йдеться про певні конфесійні переваги і негативне відношення до інших релігійних спільнот. Інша причина в тому, що для України, як демократичної країни, де забезпечена свобода віросповідання, є певні виклики. Сама демократія, зокрема релігійна свобода, містить в собі виклики. Звідси у деяких людей з'являється страх перед тим, що у нас можуть отримати розвиток ті релігійні організації, діяльність яких протирічить національним інтересам і інтересам громадян України.

- Україна сьогодні унікальна саме свободою віросповідання, яку, втім, намагаються використовувати релігійні екстремісти. Досить пригадати «біле братство»... З одного боку, наявність деструктивних сил вимагає державного втручання, законодавчого врегулювання, а з іншого - тут криється небезпека: можна так зарегулюватися, що церквам дихати буде нічим. Яка тут роль держави?

- Не можу погодитися з тим, що деструктивним релігійним силам легко дихається в Україні. Жодна подібна організація у нас не зареєстрована; таким взагалі, навіть за їх найбільшого бажання, було б відмовлено в реєстрації. Державні органи працюють також над тим, щоб і зареєстровані організації не допускали дій, які могли б завдати шкоди як інтересам держави в цілому, так і окремих громадян. Не випадково у нас з'явилися кримінальні справи на деяких релігійних служителів, діяльність яких вступає в протиріччя із законом. Державні органи України добре розуміють небезпеку проявів, про які ми говоримо, і роблять все (зокрема наш Комітет), щоб не допустити негативного розвитку подій.

- Не секрет, що євангелистські віруючі з рівним побоюванням дивляться як на бажання України до Європи, де все більше узаконюється толерантність до гріха на державному рівні, і це виставляється умовою присутності країн в Євросоюзі, так і на зближення з Росією, де пріоритет відданий трьом традиційним конфесіям. Чи не успадкуємо ми, балансуючи між Сходом і Заходом, і те і інше?

- Ми не покликані до того, щоб сліпо копіювати все, що робиться в Європі. Інтеграція в європейське співтовариство - це дорога з двостороннім рухом, і тут ми маємо що запропонувати Європі, особливо, якщо говорити про підтримку традиційних цінностей, зокрема християнських. І якщо на Заході виправдовують відступ від них правами людини, то ми не підемо цим шляхом. Жоден з наших політиків, якщо він серйозно думає про своє майбутнє, не підтримає того, що протирічить християнським моральним цінностям. Нагадаю ще раз, що 85 % населення України так чи інакше вважають себе віруючими, в переважній більшості це християни, юдеї і мусульмани, які мають близькі погляди з питань моральних цінностей. Тому тривоги з приводу «осквернення» від Європи, думаю, перебільшені.

Що стосується Росії, то ми повертаємося в нашій розмові до того, про що вже говорили, - до свободи совісті. Не дивлячись на те, що у нас є політичні сили, які хотіли б застосувати російську модель державно-церковних стосунків, їм протистоять ті, хто виразно розуміє унікальність і цінність українського шляху в цій сфері, обумовленого всім історичним розвитком нашої держави, і не поступляться ним. Модель, яка існує сьогодні в Україні, об'єктивно відображає ситуацію, і відступ від неї не на користь нашого суспільства.

- І все-таки політична ситуація в Україні змінюється, і вслід за цим може змінитися політика по відношенню до віруючих?

- В зв'язку з цим мені хочеться вірити, що в політичної сили, яка виграла президентські вибори, вистачить здорового глузду не створювати зайвих складнощів для українського суспільства, прагнучи обмежити свободу совісті і можливості для діяльності релігійних організацій, адже існує багато інших проблем, які вимагають свого вирішення. Якщо ж такі спроби будуть, то вони натраплять на серйозний опір, про що ми говорили вище.

Хотів би нагадати, що в 2002-2003 роках у нас вже були спроби переписати закон «Про свободу совісті і релігійні організації». Тоді релігійні організації хотіли зробити підконтрольними державним органам в контексті президентських виборів 2004 року, але ці спроби не були реалізовані саме завдяки активній протидії з боку релігійних спільнот і деяких політичних сил, що підтримали церкви в їх прагненні до свободи. Це, до речі, був перший в історії України випадок, коли різні церкви виступали єдиним фронтом по відношенню до держави. За наступні сім років релігійне співтовариство істотно зміцнило досвід спільного позиціювання. З іншого боку, зміцнилися і політичні сили, які чітко виступають за підтримку свободи совісті в Україні.

- Чи є, чи залишилися в Україні незареєстровані церкви? І якщо так, то як поступає з ними держава?

- Відповідно до чинного законодавства, релігійні спільноти можуть діяти в Україні, не повідомляючи про себе і свою діяльність державні органи. Але, у цьому випадку вони не мають статусу юридичної особи, що в деякому розумінні обмежує їх можливості, у тому числі в питаннях оренди приміщень, земельних ділянок і тому подібне. В той же час це аж ніяк не обмежує права громадян - дотримуватися тих або інших релігійних переконань і, наприклад, проводити богослужіння на квартирах своїх єдиновірців або в інших місцях.

В Україні існують такі організації. Наприклад, у нас близько 40 спільнот Ради церков ЄХБ, які діють без державної реєстрації, близько 130 спільнот одного з напрямів п'ятидесятників, який також історично негативно відноситься до питання реєстрації, та інші.

Щоб уникнути невірних трактувань хотів би відзначити, що якщо навіть релігійна спільнота не має юридичної реєстрації, що є її правом, то це не означає, що вона може порушувати закон. І правоохоронні органи стежать за тим, щоб різні об'єднання громадян, у тому числі релігійні, не порушували його.

- Чи брав участь очолюваний вами Комітет в організації торішнього візиту до України патріарха Кирила? Чи згодні ви з висловленими в пресі заявами, що це був більше політичний візит, ніж пастирський?

- Патріарх приїжджав до України до вірних Православної церкви, які знаходяться в канонічній єдності з Московським Патріархатом. І так як це був не державний візит, то Комітет не брав участі в його організації. Що стосується різних висловлювань в пресі, то хочу підкреслити, що, на мою думку, це був пастирський візит, і патріарх говорив те, що думав, що вважав за необхідне донести до людей, і це його право, а все інше - трактування.

- Наскільки православна церква в Україні відкрита до взаємодії з вашим Комітетом? Чи є в країні конфесії і деномінації, які з принципових міркувань відмовляються від контактів з Комітетом у справах національностей і релігій?

- На мою думку, в Україні немає таких релігійних співтовариств. Адже Комітет може виступати і реально виступає в ролі заступника на користь релігійних організацій. Православні церкви - не виключення. Той рівень взаєморозуміння, який сьогодні досягнутий між державними органами і релігійними організаціями, вельми високий. Це позитивне явище, і хотілося б зберегти його на майбутнє.

- Сьогодні для України цілком нормально, що «неномінальні» віруючі працюють у владних структурах. Чи впливає це на політичні процеси в країні? Чи немає небезпеки лобіювання інтересів якоїсь одної деномінації за допомогою цих людей?

- Я б не став ділити віруючих на «номінальних» і «неномінальних», лише Господь знає, хто в якій мірі віруючий. А те, що в органах влади працюють люди, які відкрито декларують свою причетність до тієї або іншої релігійної спільноти, безумовно, добре. Це свідчить про те, що Україна розвивається в правильному напрямі як нормальна демократична країна. Мені здається, настане такий момент, коли це питання взагалі нікого не цікавитиме, адже це право кожної людини - ходити в неробочий час в ту або іншу церкву. Тому сподіваюся, що підрахунок, скільки і в яких органах влади представників тієї або іншої церкви, скоро втратить сенс.

Що стосується конфесійних переваг, то, безумовно, небезпека тут є. Ми стикаємося з цим часто, особливо на місцях, коли з боку представників органів місцевого самоврядування спостерігаються конфесійні переваги і заангажованість, що часто відбивається на їх рішеннях. На жаль, з цим стикаються всі релігійні співтовариства, які є в Україні.

Хотів би підкреслити, що незалежно від особистих релігійних переконань людини, як державний службовець вона повинна діяти на благо не лише «своєї» релігійної організації, але всіх громадян України, незалежно від їх конфесійної приналежності.

- Що б ви хотіли побажати нашим читачам?

- Моє глибоке переконання: віруючі, незалежно від церковної приналежності, - це найбільш свідома частина нашого суспільства. Тому, враховуючи те, що політичне життя в Україні дуже динамічне, хочу побажати всім читачам «Міжнародної християнської газети» бути мудрими і відповідальними. Зокрема, враховуючи те, що різні політичні сили мали багато шансів продемонструвати своє відношення до принципів свободи совісті в українському суспільстві і показати рівень розуміння ролі церков і релігійних організацій.

Дякуємо вам!

Андреас ПАТЦ, Павло ГАРАДЖА

переклад Milites Christi Imperatoris