Шарбель Маклуф

• Категорія:

• Католицькі святі

Це ім'я знайоме багатьом - але навіть поверхневий аналіз написаного про нього відразу дає зрозуміти, наскільки шанування Шарбеля буває далеким від християнського шанування Святих. На сайті, цілком присвяченому цьому подвижникові, пропонується роздрукувати його зображення і «випробувати на собі його цілющу силу». Подібне шанування Святого граничить із забобоном і магією. Поза сумнівом, чудеса, у тому числі і за заступництвом святого Шарбеля, можуть торкнутися кожного. Але і образ Святого, і його діяння завжди відсилають нас до Того, Хто направляє наше життя і чия воля завжди відбивається в тому, що з нами відбувається: до Бога, що відкрився нам в Ісусі Христі і присутньому в Своїй Церкві. «Оскільки всі віруючі утворюють одне Тіло, то добро одного передається іншому (...) Тому треба вірити, що існує спільність благ у Церкві. А найважливішим її членом є Христос, тому що Він - Голова (...). Отож, добро Христа передається всім членам, і це передавання здійснюється через таїнства Церкви." "Тому що Церквою керує один і той самий Дух, всі блага, які вона отримує, стають обов'язково спільним надбанням".

Святий Шарбель (у миру - Йосиф) народився в бідній багатодітній сім'ї селян в Бека Кафра (північний Ліван) 8 травня 1828 року. Він з дитячих років відчував потяг до чернечого життя, але через опір родичів лише в 23 роки зміг назавжди покинути рідне село і сім'ю. Йосиф поступив в монастир Св. Марона, розташований у відокремленій місцевості Аннайя. Чернече ім'я Шарбель було дане йому на честь Едеського мученика, що помер на початку ІІ століття. У монастирі Шарбель відразу став вести суворий, аскетичний спосіб життя. 23 липня 1859 року він був рукоположений в священики і повинен був опікуватись віруючими довколишніх сіл. Разом з пастирською роботою, він займався і фізичною працею на монастирських полях.

Всього в монастирі св.Шарбель прожив 47 років, і 23 з них - на самоті, в скиті святих Петра і Павла, де його аскетизм досяг межі. На знак покаяння він носив вериги і волосяницю, дотримувався строгого посту і молився по ночах. Шарбель помер напередодні Різдва 1898 року, після восьмиденних болісних страждань, які переносив з великою терпеливістю і з непрестанною молитвою на вустах. Похоронений відлюдник був в день Різдва.

Ще за життя Св. Шарбель був відомий як чудотворець, а після смерті число зцілень за його заступництвом зросло. На його могилі з'явилося незвичайне сяйво, про яке свідчили багато людей, у тому числі і місцевий мусульманський префект. Це сяйво неможливо було пояснити раціонально. Врешті-решт власті дали дозвіл відкрити труну. Тіло святого відлюдника виявилося нетлінним, а через 4 місяці труну знову відкрили, у присутності комісії експертів, які підтвердили, що тіло збереглося в такому стані, ніби його щойно поклали в труну.

Маронітський орден, до якого належав отець Шарбель, звернувся до Св. Престолу з проханням про його канонізацію за уставом західної Церкви. З 1926 по 1928 рік відбувся так званий «інформативний процес». Місцевий єпископ збирав дані про святість життя Шарбеля і чудеса, здійснені за його молитвами. Вся документація була надіслана до Риму, і почався так званий «апостольський процес». Знову були зібрані свідчення свідків, і в червні 1956 року було офіційно підтверджено, що життя Шарбеля Маклуфа було дійсним подвигом і відрізнялося християнськими чеснотами. Потім були розглянуті і чуда, що здійснювалися за заступництвом Слуги Божого Шарбеля. Для беатифікації потрібен неспростовний доказ як мінімум двох зцілень, які не піддаються науково-медичному поясненню: без цих чудес Церква не може виносити ухвали про беатифікацію.

У листопаді 1965 року були офіційно визнані непоясненними чудесні зцілення черниці Марії Абель Камарі, яка 14 років страждала важкою хворобою шлунку, і Олександра Обеїда, який неймовірним чином прозрів після 13 років сліпоти. Обидва зцілення сталися за молитвами до Шарбеля Маклуфа. Отже, 5 грудня 1965 року в Соборі Св. Петра отець Шарбель був зарахований до лику Блаженних. А для завершення процесу канонізації - останнього етапу визнання його Святим Вселенської Церкви --необхідний був доказ ще одного чуда. Серед багаточисельних чудес для експертизи вибрали зцілення від раку Маріам Ассаф Ауад. Воно і послужило останнім свідоцтвом для підписання Павлом VI Декрету про канонізацію.

Могила святого Шарбеля - одне з найвідвідуваніших паломницьких місць на Близькому Сході.

9 жовтня 1977 року в базиліці Св. Петра Папа Павло VI зарахував до лику Святих ліванського ченця Шарбеля Маклуфа. Це - перший східний подвижник, канонізований відповідно до канонічного права західної Церкви. Святий Шарбель належав до маронітської чернечої спільноти. Мароніти - це ліванські християни східного обряду; їх назва походить від імені святого Марона, що жив в 5 столітті. Мароніти - східна християнська церковна спільнота, яка завжди перебувала в єдності з Римським Престолом. На канонізацію до Ватикану прибули близько 10 тисяч ліванських католиків, а також православна делегація з Лівану і представники влади. До Риму приїжджали і колишній президент Шарль Зелуї, і заступник голови Парламенту Мішель Сасіне. Літургію з обрядом зарахування до лику Святих Павло VI співслужив з маронітським Патріархом Корейше і дванадцятьма маронітськими єпископами. Співи виконувалися на арабській мові. Вперше в історії ізраїльське радіо транслювало богослужіння з Ватиканського собору. У своїй проповіді Папа ввірив заступництву святого Шарбеля «ліванську землю, щоб він допоміг їй здолати нинішні труднощі». Павло VI підкреслив цінність споглядального і відлюдницького життя, яке вів чернець. «Суспільне життя нашого часу -- сказав він -- часто відрізняється схвильованістю, ненаситним пошуком комфорту і насолод, що супроводжується поступовим ослабленням волі. Чи можливо здолати в Церкві посередність і досягти справжнього духовного оновлення, не прагнучи до особистої святості, не визнаючи непорушної цінності і плідності покаяння, упокорювання і молитви?».

Нехай ці слова Святішого Отця Павла VI будуть напуттям для всіх шанувальників святого Шарбеля. Нехай приклад святого Шарбеля, особливо його аскетизм і його терпіння в знегодах - пригадаємо про те, як він терпляче і з молитвою переносив свою смертельну хворобу, сподіваючись на Бога і на життя вічне -- допоможе і нам терпляче, в молитві переживати наші хвороби і невдачі. І коли ми закликаємо цього Святого, сподіваючись на зцілення, ми повинні пам'ятати, що все знаходиться в руках Божих, і все - навіть хвороба і страждання - сприяє благу тих, хто по-справжньому любить Бога, ввіряє своє життя, свої страждання Його волі, яка завжди керується любов'ю, навіть якщо нам з чисто людської точки зору здається, що це не так. У хворобі і стражданні кожен хрещений приєднується до страждань Ісуса Христа. Не чудесні зцілення стали причиною святості Шарбеля, а завдяки святості Господь здійснює чудеса за молитвами ліванського Святого і інших Святих. Крім того, ні на яке чудо ми не можемо претендувати: ми покликані проводити наше життя в подяці Богові за кожен дарований нам день, в покаянні і покірному виконанні Його волі в кожному повсякденному вчинку. А сподобившись чуда, ми ще більше повинні прославляти Бога і змінити наше життя так, щоб воно стало цілковитою віддачею Богові і ближньому, за прикладом святого ченця Шарбеля Маклуфа.

переклад Milites Christi Imperatoris
При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове