«Хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано»

28-12-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський

Проповідь Святішого Отця Бенедикта XVI проголошена під час нічного Богослужіння у Ватикані 24 грудня 2009 року.

Дорогі брати і сестри!
«Хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано» (Іс 9, 5)
Те, що Ісая, споглядаючи здалека у майбутнє, пророкує Ізраїльському народу, підбадьорюючи його у часи відчаю та темряви, здійснення цього Ангел, випромінюючи хмару світла, оголошує тепер пастухам, кажучи: «Сьогодні, у місті Давида, народився для вас Спаситель, Він - Христос Господь» (Лк 2. 11) Господь - присутній. Від цієї миті Бог дійсно стає «Богом із нами». Він вже більше не далекий Бог, якого можна лише певною мірою відчути здалека через створіння та завдяки совісті. Він увійшов у світ. Він став Близьким. Воскреслий Христос сказав своїм учням, усім нам: отже, «Я з вами по всі дні аж до кінця світу» (Мт 28, 20). Для вас народився Спаситель: те, що Ангел сповістив пастухам, це Бог повторює тапер нам у Євангелії та через своїх посланців. Звістка ця не може залишити нас байдужими. Якщо вона істина, то все змінилося. Якщо це дійсність, то стосується теж і мене. Слідом за пастухами і я повинен сказати: «Ну ж піду у Віфлеєм побачити Слово, що там здійснилося.» Євангелія недарма розповідає нам випадок із пастухами. Вони вчать нас відповісти правильним чином на те послання, що скеровується також до нас. Чого ж вчать нас ці перші свідки втілення Бога?

Про пастухів сказано, передусім, що це були особи бадьорі. Саме тому, що вони не спали, це послання змогло дійти до них. І нам слід прокинутися щоб ця новина потрапила теж і до нас. Ми повинні також стати дійсно бадьорими. Що це означає? Різниця поміж тим, хто спить та хто бадьорий, полягає, передусім, у тому, що той, хто спить, знаходиться в особливому світі. Разом зі своїм «я» Він закритий у цьому світі снів та мрій, який, є лише його власний і він не пов'язує його з іншими. Прокинутися означає вийти із такого особливого світу власного «я» та увійти у спільні реалії, істину, яка, єдина, здатна з'єднати усіх нас. Світові конфлікти взаємна, несумісність виникають внаслідок того, що кожен шукає лише власних інтересів, закривається у своїх особистих поглядах та у своєму визначному приватному світі. Егоїзм, як спільний, так і особистий тримає нас у полоні власних інтересів та бажань, які протирічать істині і віддаляють нас одне від одного. Прокиньтесь, каже нам Євангелія, вийдіть на зовні, щоб увійти у велику спільну істину, у єдність із єдиним Богом. Прокинутись означає розвивати чутливість на Бога, на сприйняття Його мовчазних знаків, завдяки яким Він хоче нас супроводжувати, та на різноманітні прояви Його присутності. Є люди, які вважають себе «у питанні релігійності такими, як хтось без слуху - у музиці». Часом здатність відчувати Бога вважається, ніби талантом, який не кожному дано. І дійсно - хід наших думок та діяльності, менталітет сучасного світу, різноманітність наших численних подій сприяють обмеженню відчуття Бога, тобто, чинять нас без музичного слуху» на Нього. Однак прагнення Бога та спроможність зустріти Його притаманні кожній душі, у відкритий чи прихований спосіб. Щоб здобути цю бадьорість тобто відкрити очі на суттєве, стараймося молитися за самих себе та за інших, за тих хто ніби «без такого музичного слуху», а водночас приховує в собі живе прагнення побачити Бога. Оріген, видатний богослов, сказав: якби я мав благодать бачити, як бачив святий Павло я зміг би тепер (під час Літургії) споглядати велику силу ангелів. Дійсно - підчас Святої Літургії нас оточують Ангели Божі та Святі. Сам Господь присутній серед нас. Господи, відкрий очі наших сердець і допоможи нам стати бадьорими та чутливими, щоб таким чином, нести Твою близькість також іншим.

Погляньмо знову на Різдвяне Євангеліє воно розповідає нам, що пастухи, вислухавши послання Ангела, сказали собі: «Ходімо до Віфлеєму і вони пішли без зволікання» (Лк. 2,15). Грецький текст дослівно перекладається «із поспіхом». Усе що їм було проголошено, настільки важливе, що вони вирушили без зволікання. Усе що там їм сповістили, справді виходило по за межі звичайного. Змінювався світ. Народився Спаситель очікуваний Син Давида прийшов на світ у своєму місті. Що ще могло бути більш важливим? Безсумнівно також і цікавість підштовхувала їх, але, передусім, неспокій з огляду на важливу справу, яка була довірена саме їм, простим і на перший погляд, людям малозначимим. Вони вирушили із поспіхом без зволікання. У нашому щоденному житті все відбувається по-іншому. Більшість людей не вважає Божі справи першочерговими, вони не мобілізують нас до миттєвої діяльності. І таким чином переважна більшість із нас схиляється, щоб їх відкладати на потім. Передусім робиться, те, що тут і тепер вважається невідкладним. В нашій ієрархії цінносте Бог часто займає майже останнє місце. Для Нього - як кажуть - завжди ще знайдеться час. Євангеліє нам каже, що пріоритет належить Богу. Якщо у нашому житті щось заслуговує на виконання без зволікання, то це лише з огляду на Бога. Одна із основних засад Св. Бенедикта говорить: «нічого не ставити перш за Божі справи» (тобто за божественне служіння.) Літургія у житті монахів займає чільне місце - усе інше іде потім. Однак, суть цієї фрази стосується кожного з нас. Бог терпеливий, найважливіший понад усе у нашому житті. Саме такої першочерговості для Бога вчать нас пастухи. Постараймося запозичити від них вміння не дозволяти, терміновим справам щоденного життя пригнічувати себе. Намагаймося випрацьовувати внутрішню свободу, відкладати на другий план усі інші заняття - якими важливими вони не були - щоб наблизитися до Бога, і дозволити Йому увійти у наше життя і у наш час. Час присвячений Богу і, починаючи від Нього для ближнього, ніколи не є змарнований. Це час, в якому ми по-справжньому живемо, і втілюємо наше буття людськими особами.

Деякі коментатори Святого Писання підкреслюють, що саме пастухи, тобто прості душі, першими прибули до Ісуса в ясла і там зустріли Відкупителя світу. Мудреці, що прийшли зі сходу, представники, тих хто має якийсь ранг та ім'я, прибули набагато пізніше. Коментатори кажуть, що це повністю зрозуміло. Пастухи дійсно жили поруч. Їм слід було пройти лише невелику відстань, щоб потрапити до сусідів. Натомість мудреці жили далеко. Їм необхідно було подолати довгий та нелегким шлях, щоб потрапити у Віфлеєм. Їм потрібний був супровідник та дороговказ. Сьогодні також є прості та смирення душі, що живуть поруч із Господом. Вони, так би мовити, Його сусіди і можуть без перешкод іти до Нього. Однак, більшість із нас сучасних людей живе далеко від Ісуса Христа, від того хто став людиною від Бога, що пройшов до нас.

Ми переймаємося філософіями, справами завданнями. Вони поглинають повністю нас, тому відстань від них до ясел дуже далека. Отож, різним чином Бог змушений безперервно підштовхувати і підтримувати нас, щоб ми змогли знайти вихід із виру наших думок та занять, і побачити шлях до Нього. Для всіх є свій шлях. Господь кожному готує відповідні знаки. Він спонукає кожного з нас, також сказати: ну ж бо вирушаймо, ходімо до Віфлеєму, до того Бога, який прийшов нам на зустріч. Так, Бог вирушив нам на зустріч. Власними силами ми не в змозі потрапити до Нього. Цей шлях перевищує наші сили. Тому Бог зійшов до нас. Він іде нам назустріч. Він подолав довшу частину шляху. Тепер Він просить нас: прийдіть і подивіться, як я люблю Вас. Прийдіть і подивіться, що я тут. Вирушаймо до Віфлеєму каже латинська Біблія, отож, ходімо туди! Стараймося вийти поза себе! Стараймося стати паломниками до Бога різним чином: передусім ідучи духовно в дорозі до Нього, але і також конкретними кроками: у Літургії Церкви, у служінні для ближнього, там, де Христос чекає нас.

Послухаймо ще раз слова самого Євангелія. Пастухи пояснюють, чому вони вирішують вирушити в дорогу: щоб побачити цю подію. Дослівно грецький текст каже: побачити це Слово, що там здійснилося. Так нечувана новина цієї ночі - це Слово, яке тепер можна побачити, адже Воно стало Тілом. Той Бог, якого не можна було в жодному разі зображувати, оскільки кожне зображення могло б применшити або навіть спотворити Його, цей самий Бог, Він особисто, став видимий у тому, хто є Його справжнім відображенням, як каже св. Павло. У постаті Ісуса Христу в усьому Його житті та діяльності, у Його смерті та Воскресінні ми можемо розпізнати Боже Слово, а, отже, тайну самого Бога живого. Таким є Бог. Ангел сказав пастухам, «Ось вам знак і знайдете Дитя сповите, що лежить у яслах» (Лк 2, 12, 16). Божий знак, знак, що дається пастухам та нам - це не якесь зворушуючи диво. Божий знак - це Його смирення. Божий знак - це те, що Він понижується, стає Дитиною. Він дозволяє торкнутися себе і прагне нашої любові. По-людськи ми бажали б іншого знаку, приголомшуючого, що беззаперечно являв би Божу силу та велич. А Божий знак закликає нас до віри, до любові і додає нам надії: таким є Бог. Має силу і є Добром. Він закликає і нас стати подібними до Нього. Так, ми станемо подібними Богу, якщо дозволимо Божим знакам виховувати нас, якщо ми особисто навчимося смирення та справжньої величі, відмовляючись від насилля, а застосовуючи лише знаряддя істини та любові. Оріген за словами Івана Хрестителя побачив що суті язичництва висловлюється у символі каміння, яке нездатне ані любити, ані відчувати Божу любов. Він каже язичникам: «Вони, будучи без почуття і розуму, перетворюються на каміння та дерево». Христос, однак, хоче подарувати нам серце тілесне, коли ми бачимо Його, Бога, що став дитиною, то відкривається і наше серце.

У Літургії цієї святої Ночі Бог приходить до нас, Людина, щоб ми стали по-справжньому людяними. Послухаймо знову Орігена: «Дійсно, навіщо був би тобі потрібен прихід Христа колись у тілі, якщо Він тепер не потрапить до глибини твоєї душі? Молімося, нехай Він щоденно приходить до нас, щоб ми могли сказати: живу вже не я, а Христос живе у мені (Гал 2, 20)».

Так, саме про це і молімося у цієї святої ночі: Господи Ісусе Христу, Ти народився у Віфлеємі, прийди і до нас! Увійди в мене, у мою душу. Зміни мене. Відроди мене. Вчини, щоб я і всі ми із каміння і дерева стали дійсно живими людьми, які втілюють у дійсність твою любов, і таким чином відроджується увесь світ.

Джерело: "Католицький Медіа Центр"