Звернення Вселенського Архиєрея Бенедикта ХVІ з нагоди празника Різдва Господа нашого Ісуса Христа

25-12-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський

Дорогі брати й сестри в Римі й усьому світі

Та всі ви, чоловіки та жінки, яких Бог полюбив!

"Lux fulgebit hodie super nos,
quia natus est nobis Dominus.
«Сьогодні над нами засяє світло,
адже для нас народився Господь»
(Римський Месал, Антифон входу Різдвяної світанкової Служби).

Літургія світанкової Служби Божої пригадала нам, що ніч уже проминула і настав день; світло, яке променіє з вифлеємської яскині, ясніє на нас.

Однак, Біблія та Літургія не розповідають нам про природне світло, але інше, особливе, певним чином призначене і скероване на «нас», на тих самих «нас», для яких «народилося» Вифлиємське Дитя. Згадане «ми» - це Церква, велика вселенська родина віруючих у Христа, які з надією очікували нового народження Спасителя і сьогодні у таїнстві святкують постійну актуальність цієї події.

Спочатку, навколо вифлиємських ясел, це «ми» було майже невидимим для людських очей. Як нам розповідає Євангелія від святого Луки, воно, крім святих Марії та Йосифа, включало декілька простих пастухів, які прибули до яскині, почувши сповіщення ангелів. Світло першого Різдва було немов запалений вночі вогонь. Все навколо було в темряві, в той час як у стаєнці сяяло справжнє світло, «що просвітлює кожну людину» (Ів. 1,9). Однак, усе відбувалося у простоті й приховано, згідно із стилем, яким Бог діє протягом всієї історії спасіння. Богові подобається запалювати світла в окресленому місці, щоб пізніше освітити ними далекосяжний простір. Істина, як і Любов, які є його вмістом, запалюються там, де приймають світло, немов би через дотик, поширюючись далі концентричними колами у серцях та умах тих людей, які, добровільно відкрившись на його сяйво, стають, у свою чергу, джерелом світла. Такою є історія Церкви, яка розпочала свій шлях із убогої стаєнки у Вифлеємі, і протягом століть стала Народом і джерелом світла для людства. Також сьогодні, через тих, які виходять назустріч Дитяті, Бог знову запалює вогні серед ночі світу, щоб закликати людей визнати в Ісусі «знак» Його визвольної та спасаючої присутності та розширити на все людство це «ми» віруючих у Христа.

Усюди, де існує це «ми», яке приймає Божу любов, там наново ясніє Христове світло, також і у найважчих ситуаціях. Церква, як Пречиста Діва Марія, жертвує світові Ісуса, Сина, Якого Вона сама отримала у дар, і Який прийшов звільнити людину від рабства гріха. Як і Марія, Церква не боїться, бо це Дитя є її силою. Але вона не затримує Його для себе: вона пропонує Його усім, які шукають Його зі щирим серцем, покірним цього світу та пригніченим, жертвам насильства, тим, які прагнуть блага миру. Також і сьогодні, для людського роду, глибоко позначеного важкою економічною кризою, але ще більше - моральною, а також болючими ранами війн і конфліктів, в дусі співучасті та вірності людині, Церква повторює разом з пастухами: «Ходімо лишень до Вифлеєму» (Лк 2,15), там знайдемо нашу надію.

«Ми» Церкви живе там, де Ісус народився, у Святій Землі, щоб закликати її мешканців відкинути будь-яку логіку насильства та помсти і з оновленими запалом та великодушністю докладати зусиль на шляху до мирного співжиття. «Ми» Церкви присутнє у інших країнах Близького Сходу. Як не згадати болісну ситуацію в Іраку і те мале стадо християн, що живе у тому регіоні? Воно іноді страждає від насильства та несправедливості, але завжди готове дати свій вклад у побудову громадянського співжиття, що чинить опір логіці сутичок та відкинення ближнього. «Ми» Церкви діє в Шрі-Ланці, на Корейському півострові і на Філіппінах, як також і в інших азійських землях, як закваска поєднання та миру. На Африканському континенті не перестає підносити свій голос до Бога, благаючи покласти край усякому зловживанню в Демократичній Республіці Конго, закликає громадян Ґвінеї та Нігеру до шанування прав кожної особи та до діалогу, а мешканців Мадагаскару закликає подолати внутрішні поділи і примиритись одні з одними; усім пригадує, що вони покликані до надії, не зважаючи на драматичні ситуації, випробування та труднощі,від яких вони далі страждають. В Європі та Північній Америці «ми» Церкви спонукує подолати ментальність егоїзму та технічної переваги, сприяти спільному добру і шанувати найслабших, починаючи від ще ненароджених. У Гондурасі допомагає наново розпочати шлях відновлення державного ладу; в усій Латинській Америці «ми» Церкви є фактором, який визначає самобутність, є повнотою істини та милосердної любові, яких не може замінити жодна ідеологія, є закликом до пошанування невід'ємних прав кожної людини та до її цілісного розвитку, є звіщенням справедливості та братерства, джерелом єдності.

Церква, вірна мандату, дорученому її Засновником, є солідарною з усіма, які страждають внаслідок природних стихійних лих та бідності, також і в багатих суспільствах. Перед обличчям масового переселення тих, які мігрують із своїх земель, гнані в далекі країни голодом, нетолерантністю чи знищенням навколишнього середовища, своєю присутністю Церква є фактором, який закликає до гостинності. Одним словом, усюди Церква звіщає Євангеліє Христа, незважаючи на переслідування, дискримінацію, напади і іноді ворожу байдужість, що, тим більше, дозволяє їй розділити долю свого Учителя та Господа.

Дорогі брати й сестри, яким великим даром є брати участь у сопричасті, яке призначене для всіх! Це сопричастя Пресвятої Тройці, із серця Якої у світ зійшов Еммануїл, Ісус, що означає «З нами Бог». Як вифлеємські пастухи, сповнені здивуванням та вдячністю, споглядаймо це таїнство любові та світла! Бажаю всім щасливого Різдва!

(25 грудня 2009 року)

Джерело: Радіо Ватикан