Caritas in Veritate. З Папою Бенедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (22)

10-12-2009

  • Категорія:


Частина 1/Частина 2/Частина 3/Частина 4/Частина 5/Частина 6/ Частина 7/Частина 8/Частина 9/Частина 10/Частина 11/Частина12/Частина 13/Частина 14/Частина 15/Частина 16/Частина 17/Частина 18/Частина 19/Частина 20/Частина 21


П'ятий розділ третьої енцикліки Папи Бенедикта XVI «Любов у істині», називається «Співпраця людського роду» і в ньому Святіший Отець вказує на те, що розвиток народів нерозривно пов'язаний із тим, що усе людство є однією великою родиною.

Насамперед, Бенедикт XVI зазначає, що одним з найбільших проявів убогості, якої може зазнати людина, є самотність. Якщо добре приглянутись, то й інші форми бідності народжуються від ізольованості, від браку любові. Часто убогість породжена відкиненням Божої любові, замкненістю людини у самій собі, вважаючи себе самодостатньою, або ж випадковою та непотрібною у всесвіті, який виник випадково. Людина почувається відчуженою, коли є самотньою або відокремленою від дійсності, коли відмовляється мислити і вірити у Фундамент. У свою чергу, людство є відчуженим, коли ввіряється виключно людським проектам, ідеологіям та фальшивим утопіям. «Сьогодні людство виглядає більш інтерактивним, як раніше, - пише Святіший Отець, - а ця більша близькість повинна перетворитися у правдиву спільність. Розвиток народів передовсім залежить від визнання того, що вони є однією сім'єю, яка співпрацює у справжній спільності і складається з дійових осіб, які не просто живуть одні біля одних» (ч.53).

Пригадавши думку одного із своїх попередників, Папи Павла VI, про те, що світ страждає від браку мислення, Бенедикт XVI зазначає, що у цьому ствердженні вміщено побажання про те, що потрібен свіжий поштовх мислення, щоб краще збагнути наслідки нашого буття однією родиною: «Взаємодія між народами землі спонукає нас до цього поштовху, щоб інтеграція відбувалася радше у сенсі солідарності, ніж витіснення за межі суспільства» (ч.53). Папа додає, що такий підхід зобов'язує дослідити поняття «стосунок», а для цього не вистачить виключно суспільних наук, адже для того, щоб збагнути трансцендентну гідність людини, потрібний внесок таких наук, як метафізика та теологія.

Далі Святіший Отець вказує на те, що людська істота, оскільки має духовну природу, реалізується у міжособових стосунках. Чим автентичніше вона їх переживає, тим більше додає до своєї особистої самобутності. «Людина підносить свою цінність не ізолюючись, але вступаючи у стосунки з іншими і з Богом» (ч.53), - пише Бенедикт XVI, додаючи, що це також дійсне і щодо народів. Тому, на думку Папи, для розвитку є корисним метафізичний погляд на стосунки між особами, а щодо цього людський розум знаходить натхнення та просвітлення у християнському об'явленні, згідно з яким спільнота людей не поглинає окремих осіб, знищуючи їхню автономність, що трапляється у різних формах тоталітаризму, а, навпаки, додає їй цінності. «Як родинна спільнота не касує в собі осіб, які її складають, як сама Церква повністю доцінює "нове створіння", яке через Хрищення включається у її живе Тіло, так само і єдність людського роду не скасовує у собі осіб, народів та культури, - пише Бенедикт XVI, - але вчиняє їх відкритішими один до одного, об'єднанішими у їхніх законних відмінностях» (ч.53).

Далі Папа зазначає, що тема розвитку збігається з темою стосункового залучення усіх людей і всіх народів у одну людську родину, яка ґрунтується на солідарності та на фундаментальних цінностях справедливості й миру. Таке бачення знаходить своє підтвердження у взаєминах між Особами Пресвятої Тройці у єдиній Божій сутності. Святіший Отець вказує на те, що Бог прагне зробити нас учасниками цієї дійсності, а Церква є знаком та засобом цієї єдності. «Також і стосунки між людьми, протягом історії, можуть тільки скористати, посилаючись на цей Божественний зразок. - Особливо, у світлі об'явленого Таїнства Пресвятої Тройці можна зрозуміти, що справжня відкритість не означає відцентрового розсіяння, але - глибоке взаємопроникнення. Це є висновком також спільного людського досвіду любові та істини» (ч.54) - зазначає Бенедикт XVI, пояснюючи, що як сакраментальна любов між подружньою парою духовно єднає їх у одне тіло, так само істина єднає душі, спричиняючись до унісонного мислення, притягаючи та об'єднуючи їх у собі.

http://www.radiovaticana.org/ucr/index.asp

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове