"Петрове служіння" як запорука вірності здоровому вченню. На загальній аудієнції з Папою Бенедиктом XVI 9 грудня 2009 р.

10-12-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський

Під час загальної аудієнції у середу, 9 грудня 2009 р., яка відбулася у залі Павла VI у Ватикані, Папа Бенедикт XVI ознайомив слухачів із особистістю та духовною спадщиною Руперта з Дойца, монаха-бенедиктинця, який жив у ХІІ столітті. Він з дитинства виховувався при бенедиктинському монастирі в Льєжі, і пізніше сам став на шлях подвижництва.

Період, в якому він діяв, був позначений протистоянням між Папою та імператором щодо права призначати єпископів, коли Апостольська Столиця відстоювала незалежність призначення єпископів та їхнього служіння від політичної влади. Протистояння заторкнуло і абатство у Льєжі, де перебував Руперт. Місцевий єпископ, який не приймав вказівок Папи, саме за вірність останньому відправив на заслання абата. І лише після того, як єпископ примирився з Папою, а настоятель повернувся до обителі, Руперт прийняв священство, бо не хотів його приймати з рук архиєрея, що був у протистоянні з Римом. Бенедикт XVI зазначив, що ця подія навчає нас, що у випадку суперечок у Церкві, звернення до «Петрового служіння» становить запоруку вірності здоровій доктрині та дарує спокій та внутрішню свободу. Така позиція Руперта згодом стала причиною того, що він був змушений покинути Льєж, і врешті був призначений абатом у Дойці (тепер - один з районів німецького міста Кельна), де перебував аж до смерті у 1124 році.

Руперт з Дойца залишив численну богословську спадщину, беручи участь у багатьох тогочасних теологічних дискусіях. Він, зокрема, захищав дійсну присутність Христа у Пресвятій Євхаристії, в цьому контексті Бенедикт XVI звернув увагу на те, що і в наші дні ми повинні призадуматися над Євхаристійною дійсністю, оскільки існує небезпека звести її лише до обряду причастя, забуваючи про те, що в ній дійсно присутній Воскреслий Христос, Який «віддає Себе в наші руки, щоб вирвати нас із себе самих, включити до свого безсмертного тіла і так провадити нас до нового життя».

Темою іншого диспуту, учасником якого був Руперт, є проблема поєднання Божої всемогутності та доброти з існуванням зла. Він навчав, що Бог є виключно добрим і не може прагнути нічого іншого, як добра. Початок зла він окреслює в самій людині і в невластивому користуванні людською свободою. Як багато богословів того часу, Руперт також шукав відповідь на питання: «Чому Боже Слово, Син Божий, став людиною?» Багато хто пояснювали це необхідністю надолужити за гріхи людства. Абат з Дойца, натомість, навчав, що Воплочення, головна подія усієї історії, було передбачене відвічно, незалежно від гріха, для того, щоб усе створіння могло віддати славу Богові Отцеві і любити Його, як одна сім'я, зібрана довкола Христа. Руперт також поєднав Маріологічне вчення з вченням про Церкву, вбачаючи у Пречистій Діві Марії найсвятішу частину цілої Церкви.

Підкресливши також і те, що Руперт з Дойца, як кожен тогочасний богослов, вмів поєднувати наукову працю та молитовно-споглядальне життя, Бенедикт XVI зазначив, що також і ми, «кожен у властивий собі спосіб, можемо зустріти Господа Ісуса, Який неустанно супроводжує нас на нашому шляху, і задля нашого спасіння уприсутнюється в Євхаристійному Хлібі та Своєму слові».

http://www.radiovaticana.org/ucr/index.asp