На престолі царя апостолів

25-11-2009

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Україні |
• УГКЦ

«Подбай про твоє спасіння і тих, що йдуть твоїми слідами,

бо вони легко підуть цим шляхом, який покажеш їм твоїм прикладом»

Урбан папа VIII, 3-е листопада 1643 року

Переповівши коротко життя і смерті блаженного Йосафата Кунцевича, та все те, що було вчинено для його прослави, почавши від 1628-го до 1642-го року, папа Урбан VIII, за понтифікату якого сталася вітебська трагедія, пише у своїм бреве наступне: «Тому ми, бажаючи піти на стрічу побожним бажанням короля Владислава, кардиналів, митрополитів, архієпископів, єпископів, воєводів, князів, клиру, ченців і народу, всіх вищезгаданих, скільки можемо в Господі, ласкаво прихиляємось до їх прохань і за порадою кардиналів, які пильнують священних обрядів, вирішуємо, щоб слуга Божий Йосафат на майбутнє називався блаженним, і щоб усі ченці згаданого Чина Св. Василія, де вони не проживали б, а також і в усіх церквах єпархій і провінцій полоцької і всієї митрополії руської, щоб кожний священик, єпархіальний чи чернечий в дні 12-го листопада міг служити церковне правило і Службу Божу з причини одного мученика-єпископа та святкувати його за приписами римського часослова і служебника, а також грецького або руського, апробованого Апостольським Престолом...». Це письмо Урбана VIII зберегло свою важність аж до 1867 року, до часів папи Пія IX, коли він - також і на основі цього декрету та документації проголосив бл. Йосафата святим католицької Церкви, поширюючи його культ на цілий світ і на всю Церкву Христову...

Дня 12 листопада 1623 року, в неділю, після Утрені, яку служив архієрей Йосафат, вдарено в вічовий дзвін тривоги, і розбурений натовп посунув туди, де вказували провідники заколоту - на палату архієпископа, де стався громадський самосуд над безборонним пастирем, який вийшов добровільно на зустріч обманеним і роз'яреним. Йосафата було вбито сокирою по голові в його палаті, а тіло вкинено в річку Двину, звідкіля виловили його за кілька днів вітебські рибалки, під загальний плач протверезілого натовпу. Його тіло перевезено до Полоцька, а на Вітебськ насунулася хмара державної покари, коли вістка про трагедію дійшла до Вільна, Варшави, а згодом і далі - до Риму. Через цю смерть народ повернувся до втрачених в часі бурі ідеалів Йосафата - до єдності і згоди між православними і католиками, яка в подальшій перспективі стала перемогою Берестейського З'єднання, а в ближчому часі - посівом нових дум, церковних і народних, «щоб Русь не нищила Русі», щоб знайти замирення і компроміс в одному вищому знаменнику - в Українському Київському Патріархаті, який об'єднав би розсварених братів і сестер одного народу. Над цим працювали і православні, і католики, Рутський і Борецький, а згодом - Петро Могила. Вони передали цю заповітну ідею своїм наступникам і цілому народові, аж до наших часів.

Мені випала нагода в 2000 році, за Божою ласкою, в рамках Прощі з групою паломників побувати в Ватикані і поклонитися мощам Сятого Йосафата, які зберігаються в храмі Святого Петра. Перш за все я був вражений красою і величчю цього храму, а особливо, - реальним відчуттям присутності Божого Духа у ньому. Ми дивилися навкруги, молилися і намагалися побувати в кожному куточку цього святого місця. Внизу під престолом ми бачили великі мармурові скрині з похованими тілами наслідників Апостола Петра - папами Римськими, а також в гроті і саркофаг з мощами самого Апостола Петра. Коли ж нас підвели до скляного саркофагу, в якому покоїлись нетлінні мощі Святого Йосафата, - ми були приємно схвильовані, і сльози вдячності мимоволі стікали з наших очей, а молитва легко виходила з наших вуст...

У 1628 році при кінці березня відбулося досліджування життя і смерті Йосафата Кунцевича в Полоцьку і Вітебську. На цьому процесі переслухано понад 150 свідків, майже усіх очевидців, причому привселюдно та під присягою. Свідчення складали католики і православні, латинники і протестанти та, навіть, полоцькі і вітебські євреї. Тоді ж було відкрито перший раз гріб Йосафата Кунцевича та стверджено непорушність і нетлінність тіла. А сьогодні весь християнський світ з усіх кінців земної кулі приїжджає в Ватикан, щоб побачити і вклонитись великому українському Святому, попросити у нього Божого заступництва і милості. Це чудо і велика гордість за свою рідну землю, що виплекала і виростила такий духовний плід, родом який з міста Володимир-Волинського. Хіба міг я тоді знати, стоячи біля цього безцінного Божого скарбу в храмі Святого Петра, що вимолю через нього прощення свого гріховного існування, що життя моє змінить свій напрямок на протилежний і направить зовсім іншою дорогою - вузькою і тернистою, до Небесного Отця. Чи міг я тоді знати, що першими моїми духовними працями будуть Акафіст і Дев'ятниця на честь нашого праведника і покровителя - Святого Йосафата.

Тому сьогодні, коли ми підходимо до чергової річниці святкування Святого, я хочу разом зі всім своїм народом стати на коліна, схилити голову перед Божим Апостолом Йосафатом і мовити:

Отче Йосафате, прийми і донеси до Господа від нас прохальне молитовне зітхання за правдиве життя нашого знедоленого народу, за поєднання наших християнських конфесій і єднання Церкви і Держави у спільному житті і праці на славу Отця, і Сина, і Святого Духа.

Прийми молитву за справу церковного порозуміння, за укріплення наших сімей і щасливе майбутнє наших дітей, за розвиток добробуту в нашій країні, за мир, спокій і любов між усіма нами і до Небесного Отця. Щоб за твоїми молитвами, отче Йосафате, впали роси Божої благодаті на зранені українські серця і поля та зцілили і зростили на них добрі плоди покаяння, благополуччя і благоустрою.

Отче Йосафате! Хай українська спільнота під Божим захистом увійде до світової Христової спільноти, де панують Божі і Церковні Закони, де люди своєю ревною спільною працею будують Боже суспільство з Божою Конституцією і Божим розподілом земних благ та щирістю і готовністю до поступів. Щоб наша Україна розквітала рівноцінно в духовному і матеріальному плані поряд з іншими країнами світу і нині, і повсякчас, і на многії і благії літа! Амінь.

Володимир Панчишин, спеціально для «Оранти»
http://www.oranta.org