Нічні чування у Городенці стали доброю традицією

20-11-2009

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Україні |
• УГКЦ

Інформація про те, що в городенківській церкві Успення Пресвятої Богородиці діють різноманітні духовні спільноти, не була б оригінальною (при всіх парафіях існують, очевидно, згромадження вірних), якби не практика проведення там ще й нічних чувань. Отож, щомісяця, з дванадцятого на тринадцяте число, отець-декан Ігор Левицький запрошує священиків з інших парафій, добрих проповідників навіть із сусідніх районів, які спілкуються з вірними у формі конференцій, духовних бесід.

Теми, пропоновані для обговорення, щоразу різні, - як богословські, так і соціальні. У своїх проповідях священики порушують питання виховання молоді, сучасної політичної ситуації та навіть епідемії гострих респіраторних захворювань. Опісля ж, майже до ранку, практикуються ще різні Молебні. Коли я запитала в однієї парафіянки, про що ж ішлося на конференції, та відповіла, що "то треба було чути".

Хочеться також кілька слів розповісти про практику читання псалтирів парафіянами цієї ж церкви. Адже ігнорувати добру справу, коли щодня в молитовному єднанні перебуває вже чотири групи, тобто вісімдесят вірних, було би несправедливо. Тим паче, що свої молитви вони складають за наше місто, увесь край, усіх нас. Як образно висловився парох церкви отець мітрат Ігор Левицький, "із цієї загальної скарбнички молитов черпати Боже благословення може кожен, як позичати гроші в банку, який капіталовкладеннями наповнюють інші".

Городенківчанка Марія Цалин, котра стояла біля джерел створення цих молитовних груп, поділилася відчуттями, які огортають її щоразу, коли читає так звані "катизми" - окремі пісні з псалтиря:

- Дивлюся якось на запалену свічечку, а що вогонь від неї ніби потягнувся догори-догори, то мені стало так легко й зрозуміло, що йтиму від хати до хати, щоб створити ще тридцять-сорок таких молитовних спільнот. Хочеться ж через серце пронести кожне Боже слово. А коли хто каже, що "ще не готовий", то думається: Господь може обірвати життя в найнесподіваніший час і спосіб... То на що чекати? Чи ж можна говорити, що "пізно" чи "ще зарано" розмовляти з Богом?

Марію Цалин доповнює Ганна Осадчук , додаючи, що для молитов час завжди можна знайти, навіть дуже зайнятим людям. А ще одна церковна сестриця Марія Братковська поділилася тією благодаттю, яка щоразу огортає її під час молитов. До всього, молитви є добрим засобом для зцілення, адже як часто люди в розпачі чи у відчаї не можуть дати собі ради з почуттями, негативними емоціями.

Що ж до власне останніх нічних чувань, то, найперше, вразила кількість присутніх у храмі, незважаючи на пізню годину. Цього разу запрошені священики з Фитькова - декан Тисменичанський о. Іван Качанюк та з Делятина - о. Петро Голіней, присвятили своі розважання виникненню та поширенню різноманітних сект, їхньому шкідливому впливу на свідомість українців. Опісля були дані відповіді на низку питань, які подавалися в усній та письмовій формах. Діалог відбувався в цікавій та доступній формі, так що не відчувалося ні часу, ні втоми. Ось лише кілька розважань із почутого.

Отець Іван Качанюк: - Прийшовши якось до школи, я запитав школярів, як часто вони моляться за своїх батьків. То з цілого класу таких було ...аж двоє. Поцікавився, як же вони дякують своїм батькам. "Та допомагаємо..." О-о-о, як подумати, яка з нинішніх дітей поміч... Улюблені слова "зараз", "а чому я", "а вже минулого тижня мила посуд", "а я вчора ходив по воду"... І бере мама два відра, й простує до криниці, не дочекавшись допомоги... А чи ж до храму беремо? Та де ж там, "хай ще поспить, цілу ніч на дискотеці гуляв, натомився". А що то за музику слухають... Відомо чимало випадків хуліганств, розбоїв, самогубств під впливом рок-дурману. Воно й не дивно: в багатьох піснях - заклики до самогубств, убивств. Поширені вислови в них - "диявол - мій бог"... Скажіть-но, чи були самогубства під час страшного голодомору? А нині, приміром, чого не вистачало студенту прикарпатського університету, що викинувся з вікна гуртожитка? А син італійського міністра за чим тужив, що виїхав на міст заввишки 150 метрів, щоби скочити з нього?.. Не нарікаймо на владу, бо маємо таку, якої самі заслужили. Бачено-бо не раз: як лише доривалися такі "критики" до "коритця", то так заповзятливо із нього хлебтали! Або ж чи часто згадуємо про Бога та слухаємо настанови батьків? Іноді лише по їхній смерті приходить розуміння, що так багато упущено й пропущено. Воістину, "іноді звук має дуже малу швидкість: те, чого нас батьки навчали, доходить аж через двадцять років"... Кажете, Бог не чує молитов? А самі ми "щоразу відкриваємо, коли стукають", приходимо до Бога, коли біда? Ні - аж тоді, коли гріх упускає нас, тобто коли вже не можемо грішити. То ж будьмо пильними, чуйними до слова Божого. Щоб не було запізно...

Записала Людмила СТРАЖНИК, м.Городенка

http://kolomyya.org/se/sites/ep/?nid=21403