Християни відіграють важливу роль у врегулюванні ізраїльсько-палестинського конфлікту, вважає Джанлука Солера

14-11-2009

• Категорія:

• Теги:

• християнство і політика

Щоб розв'язати вузли ізраїльсько-палестинського конфлікту, необхідно усунути напруженість економічного, соціального і політичного характеру і визнати роль тих спільнот, які представляють справжній плацдарм мирного співіснування, незалежно від релігійних відмінностей. У цьому переконаний Джанлука Солера, керівник фонду «Анна Лінд», присвяченого діалогу між культурами Середземномор'я (штаб-квартира якого знаходиться в Александрії, в Єгипті).

Солера сам єврейського походження, багато років він був політичним радником Європейського парламенту. У 2004 році він приїхав до Палестини, де протягом двох років вивчав арабську мову в університеті «Бір Зеїт». Його досвід зібраний в книзі «Стіни, сльози, затар», передмову до якої написав покійний латинський Єрусалимський Патріарх Мішель Саббах.

Солера вказує на деякі проблеми, що підривають основи миротворчого процесу, такі, як «процес теологізації, пов'язаний з встановленням Держави Ізраїль», і «велика плутанина, що виснажує Ізраїль на релігійному, політичному і інституційному рівнях».

Єврейський філософ Мартін Бубер в 1947 році стверджував, що арабо-ізраїльський конфлікт є конфліктом двох народів на одній землі. У цьому значенні, проблема єврейських поселень складає вагому перешкоду до примирення між двома сторонами.

Нині 450 тисяч поселенців населяють Західний берег Йордану і східний Єрусалим. Йдеться про нелегальне переселення, якщо судити за міжнародним законодавством.

Т.з. план «Дорожня карта», згідно якого ООН, ЄС, США і РФ просять загальмувати єврейські поселення, існуючі з 2003 року чи раніше, і евакуацію заснованих після цієї дати. Причини сьогоднішніх проблем різноманітні, але вони закорінені в «культурі, породженій історією переслідувань євреїв, що викликала постійну тривогу і свого роду колективну одержимість», вважає Солера.

Тим не менше, це - не норма, а вияв меншості. У своїй книзі Солера розповідає про групи, які активно працюють заради інтеграції і діалогу. Асоціація «Рабини за права людини» в 2006 році отримала премію Фонду Нівано, відомого як «Нобелівська премія релігій». Члени цієї асоціації надають легальну допомогу, допомагають в збиранні урожаю палестинським фермерам, власникам городів.

«Ізраїль, держава, визнана ООН, не має визначених кордонів» - стверджує Солера. Коли Палестина була розділена, породивши державу Ізраїль, ООН визначила Єрусалим як окремий, самостійний корпус. У 1981 році Ізраїль проголосив це місто своєю невід'ємною частиною, столицею країни. Це рішення ніколи не було визнане міжнародним співтовариством.

В такій ситуації «єврейська ідентичність зводиться до питання кордонів і втрачає власну натуру» - підкреслює автор.

З іншого боку, Солера засуджує «ісламізацію палестинського політичного руху» і «звернення до релігійної ідентичності як до останньої інстанції для підкріплення націоналістичного руху згідно з логікою, в якій Бог стає в'язнем політики».

Проте, уточнив Солера, «слід бути обережними: не можна представляти ізраїльсько-палестинське питання як зіткнення цивілізацій. Це - дуже вагома політична і культурна помилка на Заході, яка сприяє умовам нестабільності і породжує напругу всередині нашого суспільства».

«Наслідки цього могли б виявитися згубними для нас, для наших стосунків з арабським світом і для стабільності всередині наших спільнот на Заході. Таким чином поглиблюється прірва між двома побережжям Середземномор'я».

Існуючі між арабськими спільнотами і Заходом відмінності: в розвитку, в рівні демократії, в визнанні культурних прав і достоїнства людської особи, є великим чинником нестабільності».

«Я вірю -- говорить Солера -- що політика міжкультурного діалогу позбавлена всякого сенсу, якщо спершу не впоратися з політичними, економічними і соціальними проблемами». «Пошук сховища в культурній або релігійній ідентичності викриває невміння відповідати на суттєві проблеми». Тому «необхідно роззброїти бомби відмінностей», бо вони складають «грунт, на якому народжується і міцніє фанатизм».

«У цьому контексті християни відіграють важливу роль, стаючи свідками того, що, не дивлячись на релігійно-культурні відмінності, можна все-таки мирно співіснувати».

Наприклад, в Тайбехе (стародавньому Єфраїмі), де побував Христос зі Своїми учнями, останньому християнському селі на Святій Землі, живе дуже активна спільнота, що відкрила двері своїх шкіл також і перед мусульманськими дітьми з довколишніх сіл. Католицькі парафії заснували будинки для престарілих і центр для реабілітації інвалідів, фінансований зарубіжними пожертвуваннями.

«Необхідно всіляко захищати спільноти, що живуть мирно між собою -- підкреслює автор. - По-справжньому захищати їх: за допомогою паломництв, візитів, братніх стосунків між парафіями, через роботу серед віруючих спільноти».

«Християни -- пише на закінчення Солера -- повинні свідчити, що вони - носії братства, всупереч усяким політичним цілям».

переклад Milites Christi Imperatoris

 

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове