Категорії

Search

Tags

Відповіді на питання, що стосуються деяких аспектів вчення про Церкву


Конгрегація Віровчення

Вступ

II Ватиканський Собор - за допомогою догматичної Конституції Lumen gentium і Декретами про Екуменізм (Unitatis redintegratio) і про Східні Церкви (Orientalium Ecclesiarum) - зробив вирішальний внесок до глибшого розуміння католицької еклезіології. У зв'язку з цим також і Верховні Понтифіки вирішили запропонувати практичні роз'яснення і вказівки: Павло VI в енцикліці Ecclesiam suam (1964) та Іван Павло II в енцикліці Ut unum sint(1995).

Подальші зусилля богословів, спрямовані на те, аби краще показати різні аспекти еклезіології, привели до розквіту літератури з цього питання. Ця тематика виявилася дійсно вельми плідною, але інколи вона потребувала також уточнень і роз'яснень, таких, як Декларація Mysterium Ecclesiae (1973), Лист до єпископів Католицької Церкви Communionis notio (1992) і Декларація Dominus Iesus (2000), - усі вони опубліковані Конгрегацією Віровчення.

Глибина цього питання і новизна багатьох інших, пов'язаних з ним, продовжують пробуджувати богословську думку, пропонуючи все нові роботи, не завжди захищені від помилкових тлумачень, що викликають непевність і сумнів, і деякі з цих тлумачень були представлені на розгляд Конгрегації Віровчення. Враховуючи вселенський характер католицького вчення про Церкву, Конгрегація має намір відповісти на них, роз'яснивши справжнє значення окремих виразів еклезіології, які використовують у Вчительстві, які в богословській суперечці можна неправильно зрозуміти.

ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ

Перше питання: Хіба II Ватиканський Екуменічний Собор змінив попереднє вчення про Церкву?

Відповідь: II Ватиканський Екуменічний Собор не мав наміру і фактично не змінив це вчення. Він бажав лише розвинути, поглибити і викласти його детальніше.

Саме це з граничною ясністю стверджував Іван XXIII на початку Собору [1]. Павло VI підтвердив це [2], і в акті проголошення Конституції Lumen gentium висловився так: «Кращий коментар, який можна тут зробити, - це сказати, що обнародування [цієї Конституції] насправді нічого не змінює в традиційному ученні. Чого бажав Христос, того ж бажаємо і ми. Що було, залишається. Те, чому навчала століттями Церква, вчимо і ми. Єдино: те, що просто проживалося, тепер знайшло своє вираження; те, що викликало невпевненість, тепер роз'яснене; те, над чим роздумували і про що сперечалися, що було частково суперечливим, тепер склалося в зрозуміле формулювання» [3]. Єпископи неодноразово висловлювали цей же намір і виконували його [4].

Друге питання: Як слід розуміти твердження, згідно якому Церква Христова перебуває в Католицькій Церкві?

Відповідь: Христос «заснував на землі» єдину Церкву і заснував її як «видимі збори і духовну спільноту» [5], яка від свого народження і вподовж століть існує та існуватиме, і лише в ній залишилися і перебуватимуть усі складові частини, встановлені Самим Христом [6]. «Це і є єдина Церква Христова, яку ми визнаємо в Символі віри як Єдину, Святу, Католицьку і Апостольську [...]. Ця Церква, встановлена і влаштована в цьому світі як суспільство, перебуває в Католицькій Церкві, якою керує наступник Петра і Єпископи, які є в спілкуванні з ним» [7].

У догматичній Конституції Lumen gentium (п. 8) перебування - це вічна історична безперервність і перебування всіх елементів, поставлених Христом в Католицькій Церкві [8], в якій конкретно знаходиться Церква Христа на цій землі.

У той час, як згідно з католицькою доктриною можна прямо стверджувати, що Церква Христова присутня і діє в Церквах і церковних Спільнотах, які ще не перебувають в повному спілкуванні з Католицькою Церквою, завдяки початкам освячення та істини, які в них є [9], Слово ж «перебуває», навпаки, можна віднести виключно до Католицької Церкви, оскільки воно відноситься до ознаки єдності, що сповідується в символах віри (Вірую...у єдину Церкву); і саме ця «єдина» Церква перебуває в Католицькій Церкві [10].

Третє питання: Чому використовується вислів «перебуває в», а не проста дієслівна форма «є»?

Відповідь: Використання цього вислову, який вказує на повну ідентичність Церкви Христової з Католицькою Церквою, не змінює вчення про Церкву; але свою дійсну мотивацію воно знаходить у факті, який ясніше виражає, що поза її складом «знаходяться багато початків освячення та істини, які, будучи дарами, властивими Церкві Христовій, спонукали до католицької єдності» [11].

«Отже, хоча ми і віримо, що ці Церкви і відокремлені від нас спільноти страждають від деяких недоліків, проте, вони вдягнулися значенням і вагою в таємниці порятунку. Бо Дух Христа не відмовляється користуватися ними як рятівними засобами, сила яких виходить від тієї повноти благодаті та істини, яка ввірена Католицькій Церкві» [12].

Четверте питання: Чому II Ватиканський Собор іменує «Церквами» східні Церкви, відокремлені від повного спілкування з Католицькою Церквою?

Відповідь: Собор побажав застосувати традиційне вживання цього найменування. «Оскільки ж ці Церкви, хоча і відокремлені від нас, володіють дійсними таїнствами, особливо ж - через Апостольське спадкоємство - Священством і Євхаристією, за допомогою яких вони і понині найтіснішим чином з нами пов'язані» [13], то вони заслуговують на титул «окремих, або помісних Церков» [14], і називаються Церквами сестрами помісних Католицьких Церков [15].

«Тому Церква Божа твориться і зростає через здійснення Господньої Євхаристії в кожній з цих Церков» [16]. Проте, оскільки спілкування з Католицькою Церквою, видимим главою якої є Єпископ Риму і Наступник Петра, - це не якесь зовнішнє доповнення до помісної Церкви, але один з її внутрішніх складових принципів, через це положення помісної Церкви, яким користуються ці високоповажні християнські Спільноти, відчувається, все ж, як недолік [17].

З іншого боку вселенскість, властива Церкві, якою управляє Наступник Петра разом з тими єпископами, що перебувають в спілкуванні з ним, а через розділення християн зустрічає перешкоду для свого повного здійснення в історії [18].

П'яте питання: Чому документи Собору і подальшого Вчительства не застосовують титул «Церкви» до християнських Спільнот, що виникли з Реформи XVI століття?

Відповідь: Тому що, згідно з католицькою доктриною, ці Спільноти не мають апостольського спадкоємства в таїнстві Священства, тому вони позбавлені істотного установчого елементу, аби бути Церквою. Вищезгадані церковні Спільноти, які, - особливо через відсутність службового священства, - не зберегли справжнього і цілісного єства таємниці Євхаристії [19], не можуть згідно з католицькою доктриною називатися «Церквами» в дійсному значенні цього слова [20].

Під час аудієнції, даної кардиналові, що підписався нижче, префектові Конгрегації Віровчення, Верховний Понтифік Бенедикт XVI схвалив і затвердив ці відповіді, прийняті на черговій сесії цієї Конгрегації, і розпорядився опублікувати їх.

Рим, Конгрегація віровчення, 29 червня 2007 року, свято свв. Апостолів Петра і Павла.

Вільям Кардинал Левада

Префект

+ Анжело Амато, S.D.B.

Титулярний архиєпископ Сіди

Секретар

© Copyright 2006 - Libreria Editrice Vaticana


1. Іван XXIII, Звернення від 11 жовтня 1962 року: «...Собор ...бажає передати чистою і незайманою католицьку доктрину, без пом'якшень або спотворень... Але в сучасних обставинах наш борг полягає в тому, аби християнське учення в своїй цілісності було прийняте всіма у дусі оновленої, безтурботної і спокійної прихильності... Необхідно, аби християнський, католицький і апостольський дух всього світу зробив стрибок вперед, аби та ж сама доктрина була вивчена ширше і поглиблено... Необхідно, аби ця вірна і незмінна доктрина, якій слід виявляти віддану повагу, була досліджена і викладена так, як цього вимагає наша епоха. Єство depositum fidei, або істин, що містяться в нашій поважній доктрині, - це одне, а спосіб, за допомогою якого вони викладаються, - це інше, проте, за умови, що при цьому зберігається той же сенс і значення»: AAS 54 [1962] 791; 792.
2. Пор. Павло VI, Звернення від 29 вересня 1963: AAS 55 [1963] 847-852.
3. Павло VI, Звернення від 21 листопада 1964: AAS 56 [1964] 1009-1010 (trad. it. in: L'Osservatore Romano, 22 novembre 1964, 3).
4. Собор побажав висловити ідентичність Церкви Христової з Католицькою Церквою. Це знайшло своє віддзеркалення у дискусіях щодо Декрету Unitatis redintegratio. Схема Декрету була запропонована в Аудиторії 23. 9. 1964 разом з Relatio (Act Syn III/II 296-344). На пропозиції, надіслані єпископами в подальші місяці, Секретаріат з Єдності християн відповів 10.11.1964 (Act Syn III/VII 11-49). З цієї Expensio modorum приводяться чотири тексти, що стосуються першої відповіді.
A) [In Nr. 1 (Prooemium) Schema Decreti: Act Syn III/II 296, 3-6]
«Pag. 5, lin. 3-6: Videtur etiam Ecclesiam catholicam inter illas Communiones comprehendi, quod falsum esset.
R(espondetur): Hic tantum factum, prout ab omnibus conspicitur, describendum est. Postea clare affirmatur solam Ecclesiam catholicam esse veram Ecclesiam Christi» (Act Syn III/VII 12).
B) [In Caput I in genere: Act Syn III/II 297-301]
«4 - Expressius dicatur unam solam esse veram Ecclesiam Christi; hanc esse Catholicam Apostolicam Romanam; omnes debere inquirere, ut eam cognoscant et ingrediantur ad salutem obtinendam...
R(espondetur): In toto textu sufficienter effertur, quod postulatur. Ex altera parte non est tacendum etiam in aliis communitatibus christianis inveniri veritates revelatas et elementa ecclesialia»( Act Syn III/VII 15). Ср. anche ibidem punto 5.
C) [In Caput I in genere: Act Syn III/II 296s]
«5 - Clarius dicendum esset veram Ecclesiam esse solam Ecclesiam catholicam romanam...
R(espondetur): Textus supponit doctrinam in constitutione ‘De Ecclesia' expositam, ut pag. 5, lin. 24-25 affirmatur» (Act Syn III/VII 15). Отже, комісія, яка повинна була оцінити відповіді на Декрет Unitatis redintegratio, ясно виражає ідентичність Церкви Христовою з Католицькою Церквою і її єдність, і бачить обґрунтування цієї доктрини в догматичній Конституції Lumen gentium.
D) [In Nr. 2 Schema Decreti: Act Syn III/II 297s]
«Pag. 6, lin. 1- 24: Clarius exprimatur unicitas Ecclesiae. Non sufficit inculcare, ut in textu fit, unitatem Ecclesiae.
R(espondetur): а) Ex toto textu clare apparet identificatio Ecclesiae Christi cum Ecclesia catholica, quamvis, ut oportet, efferantur elementa ecclesialia aliarum communitatum».
«Pag. 7, lin. 5: Ecclesia а successoribus Apostolorum cum Petri successore capite gubernata (cf. novum textum ad pag. 6, lin.33-34) explicite dicitur ‘Unicus Dei grex' et lin. 13 ‘Una et unica Dei Ecclesia'» (Act Syn III/VII).
Приведені цитати узяті з Unitatis redintegratio 2.5 e 3.1.
5. Пор. II Ватиканський Собор, догматична Конституція Lumen gentium, 8.1.
6. Пор. II Ватиканський Собор, Декрет Unitatis redintegratio, 3.2; 3.4; 3.5; 4.6.
7. II Ватиканський Собор, догматична Конституція Lumen gentium, 8.2.
8. Пор. Конгрегація Віровчення, Декларація Mysterium Ecclesiae, 1.1: AAS 65 [1973] 397; Декларація Dominus Iesus, 16.3: AAS 92 [2000-II] 757-758; Notificazione sul libro di P. Leonardo Boff, OFM, «Chiesa: carisma e potere»: AAS 77 [1985] 758-759.
9. Пор. Іван Павло II, енцикліка Ut unum sint, 11.3: AAS 87 [1995-II] 928.
10. Пор. II Ватиканський Собор II, догматична Конституція Lumen gentium, 8.2.
11. II Ватиканський Собор, догматична Конституція Lumen gentium, 8.2.
12. II Ватиканський Собор, Декрет. Unitatis redintegratio, 3.4.
13. II Ватиканський Собор, Декрет. Unitatis redintegratio, 15.3; ср. Конгрегація Віровчення, Лист Communionis notio, 17.2: AAS, 85 [1993-II] 848.
14. II Ватиканський Собор II, Декрет Unitatis redintegratio, 14.1.
15. Пор. II Ватиканський Собор II, Декрет Unitatis redintegratio, 14.1; Іоан Павло II, енцикліка Ut unum sint, 56 s : AAS 87 [1995-II] 954 s.
16. II Ватиканський Собор, Декрет Unitatis redintegratio, 15.1.
17. Пор. Конгрегація Віровчення, Лист Communionis notio, 17.3: AAS 85 [1993-II] 849.
18. Пор. там же.
19. Пор. II Ватиканський Собор, Декрет Unitatis redintegratio, 22.3.
20. Пор. Конгрегація Віровчення, Декларація Dominus Iesus, 17.2: AAS 92 [2000-II] 758.

© переклад Milites Christi Imperatoris