Якість життя не можна оцінити в цифрах

16-10-2009

  • Категорія:


На сторінках ватиканської газети «Оссерваторе Романо» лікар і фахівець з біоетики і паліативного догляду Фернандо Канчеллі виступив з критикою методу цифрового підрахунку «якості життя», прийнятого в деяких лікувальних установах, які пропонують пацієнтам сумнівні «анкети».

«Те, що щастя і майбутнє не можуть бути засновані на прогнозі обмежених можливостей, можна дізнатися із прикладу самих людей з обмеженими можливостями -- цитує Канчеллі книгу Дітмара Міта «Диктатура генів», випущену в 2001 році. - Саме люди з обмеженими фізичними можливостями часто виявляють, в своїх власних межах, розвиток, що значною мірою перевершує людину здорову або з меншим ступенем інвалідності. Нерідко майбутнє виявляється не таким, на яке розраховуємо ми самі, а таким, яке приходить до нас. Слід заборонити цифровий підрахунок людського життя».

Після виходу в світ цієї книги німецького ученого і колишнього члена Етичної комісії Євросоюзу пройшло всього декілька років, і за ці роки термін «якість життя», відзначає Канчеллі, все більше став зв'язаний з кількісним виміром. Організована торік пересувна виставка під назвою «Чи Можна виміряти безмежне бажання?» показала, наскільки інколи небезпечним може бути поєднання цих понять: «якість» і «життя».

Якщо в медицині якість життя визначається як «суб'єктивне сприйняття самим пацієнтом позитивних і негативних аспектів фізичних, емоційних і соціальних симптомів», то в літературі і публіцистиці немає єдиного визначення і, в будь-якому разі, яким би воно не було, воно буде завжди неповним.

Єдина область медицини, в якій поняття «Якість життя» займає істотне місце -- це паліативний догляд, направлений на полегшення страждань невиліковно хворих. У Лувенському католицькому університеті був введений курс «Паліативний догляд і якість життя». Проте, засобами, які використовуються в більшості медичних установ для оцінки якості життя, є, як правило, анкети. Вони включають питання, які, на думку автора статті, самі по собі нетактовні, коли ми маємо справу з людиною, тяжко страждаючою фізично і психічно. Наприклад «чи бачите ви сенс вашого подальшого життя?» -- і варіанти відповіді: так, більш-менш, ні. Пацієнт не може і не повинен відповідати на подібні питання, знаходячись наодинці з собою: це було б максимумом неповаги і відсутності уваги до його ситуації.

Таким чином, не відкидаючи апріорі подібних методів, Канчеллі помічає, що перш ніж оцінювати в цифрах якість життя пацієнта, необхідно приділяти йому належну увагу, яка сама по собі може значно поліпшити цю «якість». Замість цього, помічає автор, ми часто бачимо, що хворий лежить з катетером лише тому, що персонал «немає часу» відвести його у вбиральню, або знаходиться на штучному харчуванні лише тому, що медперсонал не може «витрачати час» на повільне годування його з ложечки.

© переклад Milites Christi Imperatoris