Категорії
- Євангелізація
- Школа молитви
- Прослава
- Зцілення і визволення
- Католицька Онова
- Духовна війна
- Апологетика
- Перепони на шляху до Бога
- Гортаючи Біблію
- Сенс життя
- Союз з Богом
- Спільнота і спільність
- Католицька Церква
- Бізнес і християнство
- Сім’я
- Свідки віри
- Небезпека: окультизм
- Увага! Секти
- Aнонс подій
- Pro-life
- інтерв'ю
- Біблія
- ВАЖЛИВО
- Глава УГКЦ
- культура і суспільство
- міжхристиянські відносини
- наука і віра
- офіційно
- Папа Римський
- УГКЦ
- харитативна діяльність
- християнофобія
- християнство і політика
- цікавинки
- Церква в Європі
- Церква в Австралії
- Церква в Азії
- Церква в Америці
- Церква в Африці
- Церква в Росії
- Церква в Україні
Ми не хочемо втратити християнства
08-10-2009
Церкви ми можемо будувати, але якщо покалічимо наше християнство, лікувати цю рану буде дуже важко. Ми не хочемо втратити християнства. На сьогодні ми маємо добрі стосунки з усіма. Про ситуацію в Українській Церкві для КАІ говорив єпископ Маркіян Трофім'як, ординарій Луцької дієцезії.
КАІ: Які виклики стоять сьогодні перед Католицькою Церквою в Україні?
- Цих викликів є насправді багато. Перш за все йдеться про стабілізацію релігійного життя. Донині ми займалися розширенням Церкви, що було необхідним. Скільки нам вдалося повернути храмів, стільки зараз ми їх маємо. Темп їх віддачі уповільнився, влада щораз більше ускладнювала це, але в загальному ми повернули дуже багато святинь. Був це тимчасовий період, багато людей приходили до церкви, були захоплені, але через деякий час відходили. Сьогодні ми переживаємо період виникнення церковних структур. Вірні вже постійно належать до тієї чи іншої парафіяльної спільноти. Ми можемо на них розраховувати.
Безмірно важливими є духовні семінарії - адже це майбутнє нашої Церкви! Гарно функціонують три семінарії: у Львові-Брюховичах, в Городку на Поділлі і у Ворзелі біля Києва. Крім того, отці домініканці ведуть в Києві Інститут св. Томи Аквінського. Дуже активно діє Інститут Богословських Наук в Городку. У Луцьку в цьому році розпочав діяльність Інститут Церковних Досліджень. Це викликало величезну зацікавленість. А 23 жовтня у Львові відбудеться інавгурація Богословського Інституту св. Йосифа Більчевського.
Я був і є оптимістом, і бачу майбутнє в світлих кольорах. Церква в даний час має певну позицію, радіє повагою з боку влади. Ми уникнули будь-яких конфліктів, а влада це дуже цінує, подібно як і діяльність Церкви на благодійному полі. Систематично ми організовуємо, наприклад, концерти сакральної музики, оскільки за комуністичних часів музика звучала в церквах східного обряду, а музика західної традиції християнства практично не була відомою. Зараз суспільство відкриває для себе красу латинської сакральної музики. Ми діємо у різних напрямках і стараємося робити це як найкраще.
КАІ: А як складаються внутрішньо християнські взаємини: з греко-католиками, православними?
- Коли надмірні емоції переповнювали християнство в Україні, наступив розкол православної Церкві на три головні течії: Московський Патріархат, Київський Патріархат та автокефальну; виникли суперечки між православними і греко-католиками, які вийшли з підпілля і хочуть повернутися до своєї власності. Тоді нам вдалося зберегти повну нейтральність, крім того, що неодноразово влада нас скривдила, віддаючи наші храми комусь іншому. Ми боролися, поки можна було боротися. Коли ж бачили, що конфлікт переходить межу так, що може викликати „громадянську війну" серед християн, тоді поступалися. Неодноразово було нам дуже боляче, що ми змушені відступити від наших закономірних претензій по відношенню до тієї чи іншої споруди, яка вже самою архітектурою свідчить, до кого повинна належати... ми визнали однак, що церкви можемо побудувати, але якщо покалічимо наше християнство, лікувати цю рану буде дуже важко. Ми не хочемо втратити християнства. На сьогодні маємо добрі стосунки зі всіма.
КАІ: Католицька Церква в Україні сприяє також польсько-українському примиренню, ч виразом чого були цьогорічні святкування 66-ї річниці трагічних подій на Волині...
- Це примирення необхідне. Ми стараємося не роз'ятрювати ран. Вони дуже болять ще й сьогодні. Але, з іншого боку не можна забути про те, що відбулося, бо було б це гріхом. Пам'ять про жертви вимагає, щоб про це говорити. Але ми говоримо про це в християнський спосіб. Ми не маємо претензії ні до кого, ми хочемо тільки молитися за жертви. Ми хочемо, щоб люди про них пам'ятали, щоб ця трагедія вже ніколи не повторилася. В цілому, з дуже малими винятками, люди цінують наші намагання, щоб не втратити історичної пам'яті. Бачать, що нам не йдеться про виставлення рахунку кривд. Поодинокі політики пробували збити політичний капітал, протестуючи проти пам'яті про „немов замордованих" і ставленню хрестів, але ніхто на це не звернув уваги. Всі тут досконало пам'ятають, що тоді відбулося.
