Євангелізаційна практика в осередках Харизматичної Віднови Греко-Католицької Церкви

25-09-2009

Маргітич Людмила Євгенівна

Сучасне християнство вбачає певну втрату лідерства у контексті спасіння людських душ. Це відбувається за рахунок пожвавлення місіонерської діяльності різних псевдохристиянських та нехристиянських сект. Саме тому, після ІІ Ватиканського собору Католицька церква розпочала новий шлях до своєї пастви, який укорінений у «Новій євангелізації» або, як її ще часто називають «Реєвангелізації вірних». "Євангелізація - це Божий заклик, який постійно промовляє до нас по-різному" [4, с.49].

Дана проблематика досліджувалась, як у постійному історичному євангелізаційному віянні, так і у дослідженні отців Церкви, так і сучасними творцями ІІ Ватиканського собору [пор. 1, с. 400 і далі]. Найбільший внесок у розвиток євангелізаційних рухів вніс папа Іван-Павло ІІ, який закликав церкву до "всеосяжної євангелізації" [2, с. 31]. Формуючи сучасний Катехизм Католицької Церкви Іван-Павло ІІ, розглядаючи природу Харизматичної Віднови, часто акцентував увагу на плодах Святого Духа, які безпосередньо проявляються в осередках Віднови і у їхньому «заангажуванні до Нової євангелізації Церкви" [4, с. 305]. Сучасні євангелізаційні процеси у 90-х роках минулого століття досягли і Українську Греко-Католицьку Церкву. Теоретичне дослідження автентичності євангелізаційних процесів в УГКЦ частково проводила Школа Християнського Життя та Євангелізації на чолі з отцем Петром Куркевичем OFCap, дані програми адаптуються до традиції УГКЦ [пор. 9].

Святіший Отець Іван-Павло ІІ часто згадував про євангелізацію, згодом у Римі виникло Міжнародне бюро євангелізації [2, с. 21], видаються книги та листи про євангелізацію, у Церкві проповідується на цю тему. Рік за роком Церква втрачає дуже багато членів, особливо в Західній Європі, передусім молодь. Наприклад у великих містах Німеччини понад 50% новонароджених дітей неохрещені. На найбільшій парафії Мюнхена більш ніж 60% парафіян старші 60 років [12, с. 31]. У Східній Німеччині дуже посилився вплив сект, не лише Свідків Єгови, а й різних християнських деномінацій, вони бачать порожнечу, в яку входять. В Аргентині Церква втрачає понад мільйон вірних щорічно. Вони входять до інших релігійних груп, переживаючи те, чого не змогли пережити у своїй Церкві. Подібна ситуація навіть у традиційно католицьких країнах, наприклад на Мальті, де ще недавно жодна політична сила не могла зрівнятися із силою Церкви [12, с. 33]. На Україні, після виходу греко-католицької Церкви з підпілля відчувалося нове відродження, нові сподівання "відбудувати втрачені духовні ідеали", та зараз відбувається те саме, що відбувається і у Європі, про що йшла мова раніше, можливо з меншими соціальними втратами.

Які причини відходу людей від Церкви?

У перших століттях передавання живої віри відбувалося від людини до людини. Таким чином, розвинулось посередництво віри. Це була своєрідна євангелізація. Потім усе змінилося. Сьогодні констатуємо, що ніхто цього не робить. Сьогодні ми вчимо релігію. Вчителі - священики і катехити. "Навчання - це не євангелізація. Йдеться про передачу людям власної живої віри" [8, с. 57].

Християнства неможливо навчитися і воно не може завершитись на етапі сакраменталізації, тому що такі люди легко відходять з Церкви. Зараз Церква стикається із браком належної ієрархії цінностей. Існує навчання без "...фундаментального проголошення самого Христа" [5, с. 71]. Збільшується кількість членів, а не справжніх учнів Христа. Учень - той, кого покликав Ісус, і його життя є наслідуванням життя Ісуса. Саме плодом ІІ Ватиканського собору вважають розвиток харизматичного руху у Католицькій церкві, який у свою чергу і піднімає духовно український народ через ШХЖтЄ (Школа Християнського Життя та Євангелізації), у якій тісно співпрацюють як римо-католицькі, так і греко-католицькі харизматичні спільноти, серед яких найвагоміша - спільнота "Як Марія" м. Івано-Франківськ УГКЦ [9].

У майбутньому до Церкви належатиме той, хто знайде у Церкві надію. Залишаться лише ті, які мають справжню мотивацію стосунків з Господом Ісусом. Таким чином у християнській школі не слід передусім вчити десять заповідей чи інших катехизмових істин, а "...вказати на Божу любов і допомогти досвідчити цю любов, організувати особисту зустріч з Христом. Заповіді ж виникають з любові" [10, с. 51]. Брак євангелізації є головною причиною, через яку люди залишають Церкву.

Визначимо чим є євангелізація для УГКЦ. Це діяння пов'язане з проголошенням Євангелії, Доброї Новини. Христос є Доброю Новиною. Суттю євангелізації є давання Христа, якого ти сам визнав своїм Господом і маєш особисті стосунки з Ним. Адаптуючи євангелізаційний курс «Нове життя з Богом» Йосипа Прадо Флориса, харизматичною спільнотою «Святого Миколая» м. Івано-Франківськ УГКЦ, сам автор часто повторює: «Ми, євангелізатори, не можемо займати половинчастої позиції, перебувати між двома Царствами. Багато людей живе ніби за якоюсь пеленою. Для цього тобі не потрібно вчитися спеціальних методів чи техніки. Добру Новину складно приховувати в собі. Про неї хочеться кричати. Не кладеш світла під посудину, а хочеш, щоб кожен його прийняв. Люди, які самі прийняли Ісуса, Добру Новину, мають велике бажання євангелізувати" [12, с. 55].

Аналізуючи різні євангелізаційні курси, які практикуються в УГКЦ («Курс Альфа», «Нове життя з Богом», «Учні з Емаусу», «Курс Павла», «Курс Филипа» та ін..) можна виокремити такі засоби євангелізації:

- Сьогодні найважливішим засобом євангелізації є свідчення власного життя. Можливість показати сучасному світу, що завдяки вірі, молитві, християнській надії та любові - живучи з Христом, ми можемо бути люблені, доброзичливі, здатні прийти на допомогу, а, "...одночасно, повні радості і миру" [11, с. 12]. Християни повинні показати, що можуть бути щасливими і творити щасливі сім'ї. Всі дивляться на такі сім'ї, оскільки зараз сім'я переживає таку кризу, яку ніколи до того не переживала. Це не означає, що люди не вірять у можливість існування доброго подружжя, або цього не прагнуть. Дуже прагнуть. Але їм це не вдається. Великим недоліком нашого часу є розірвані та неповні сім'ї. Скільки ж покинутих чоловіків і жінок, розлучених або у дуже складних ситуаціях. "Коли невіруючі люди бачать, що якась християнська сім'я процвітає, незважаючи на свої слабкості, вони починають вірити у Божу благодать і в силу Христа" [3, с. 43].

- Другий засіб євангелізації. Щоб євангелізувати інших, треба йти до людей, виходити до них. На завершення Євангелії від святого Марка Господь Ісус говорить до нас: "Ідіть і проголошуйте Євангелію" (Мр. 16, 15). Він хоче, щоб ми усіх людей зробили Його учнями. Треба, отже, йти до людей і проголошувати Христа. "Віра приходить зі слуханням", - говорить святий Павло. Розмовляючи з людьми, ми почуваємось скуто, як правило, ми сором'язливі, несміливі. Боїмося бути недоречними, щоб випадково нікого не змушувати, нікому нічого не накидати, нікого не зранити. Якщо б святий Павло, перш ніж увійти у Коринф, вважав, що повинен зважати на місцеві релігійні звичаї, що не слід нікого знаходити, нікому нав'язуватись тощо, то ніхто б не навернувся і вони продовжували б язичницький спосіб існування. Очевидно, з поваги до людини слід уникати усіх невластивих засобів і не робити нічого насильно, однак треба йти, треба виходити до людей [пор. 6, с. 307].

Ми всі, зі слів Святійшого отця, покликані проголошувати Христа. Християнську зброю можемо переказувати не лише шляхом звичайного промовляння. Навернути когось, посприяти, щоб інша людина стала християнином - це ніби народити нову людину для Христа, як часто згадується у курсі «Нове життя з Богом» [12, с. 31]. Бельгійський кардинал Данелс говорить, що "...жінка не є повністю жінкою, а чоловік повністю чоловіком, якщо не дасть життя іншій людині, життя не лише у фізіологічному значенні, а духовного внутрішнього життя. Це зрозуміло для подружжя, які мають дітей. Але вислів стосується і людей, які неодружені і не мають дітей. Ми всі повинні стати матерями і батьками, виховуючи духовних дітей. Я стаю християнином уповні, коли дарую світові іншого християнина. Переживаю тоді зовсім нову радість. Ми не можемо пережити повноту духовного народження нової людини, якщо не носитимемо цю людину у своєму серці" [2, с. 31]. Отже, готуючись до євангелізації, не стільки слід вивчати богослов'я, як зазначають численні українські євангелізатори, вправлятися у новітніх техніках переказування Доброї Новини, а радше треба мати у своєму серці Христа, нести у собі Христа, а потім до Христа, який є у мені, довести людину, яку я намагаюся навернути [пор. 9]. Хто це може бути? Відповідь на це питання дає Йосип Прадо Флорис: "Мушу навчитися шукати і розуміти у своєму середовищі спочатку найближчих - це може бути мій чоловік, моя дружина, дитина, мої батьки, хтось з близьких. Маю знайти у своєму оточенні того "найбіднішого". Це означає когось нещасного, хто переживає складну життєву ситуацію, смуток, того, хто не має відваги, є пригніченим, щоб могти його потішити. Господь Ісус сказав: те, що вчините Моїм найменшим, Мені вчините. Отже, шукаймо у своєму середовищі усіх "бідних". Коли думаємо про бідних, переважно маємо на увазі людей, які є далеко від нас. Це правда, бідні - це люди з країн третього світу, цілий Схід, християни з країн, у яких вони змушені терпіти через свою віру. Ми повинні молитися за них, але ми не можемо з ними зустрітись" [8, с. 26].

- Третій засіб євангелізації - харизми. Усі харизми служать євангелізації. Зараз виокремимо лише дві, найважливіші для проголошення слова.

Перша - це харизма, яка веде до пробудження, нагадує, проголошує - власне це по-грецьки харизма, у буквальному перекладі крик. Друга - харизма навчання. Йдеться про більш впорядковане, систематичне, довге навчання - по-грецьки дідах [пор. 7, с. 501].

Існує значна потреба у використанні харизм у Церкві, але дуже мало людей мають дар проголошення Євангелії. Саме тому євангелізаційний рух тісно переплітається з харизматичним рухом у Католицькій церкві. Люди, які мають харизму, харизму проголошення слова, "...хоча й промовляють коротко і просто, однак їхнє проголошення ефективне. Вони зворушують серця. Голосом цих людей промовляє сам Бог" [2, с. 44]. Завдяки цій харизмі слова, вони торкаються до людських сердець, зворушують людей, які слухають і навертаються.

В основі євангелізаційних рухів та процесів в Католицькій церкві закладений заклик Ісуса Христа: "Ідіть і примножуйте Моїх учнів". Основою євангелізаційних рухів в УГКЦ є Євангельське Одкровення про Божу Любов. Саме це і сприяє до віднайдення автентичної христоцентричності людського буття. В основі євангелізаційних процесів, які відбуваються на території України закладений також екуменічний потенціал Церкви.

Література:

1. Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації. - Львів: Свічадо, 1996. - 757 с.
2. Євангелізація. Вибрані тексти. - Івано-Франківськ: Українські католицькі харизматики, 2008. - 48с.
3. Катехизи після євангелізаційних реколекцій. - Івано-Франківськ, 2007. - 67с.
4. Катехизм католицької церкви. - Синод УГКЦ, 2002. - 772 с.
5. Мюлен Геріберт. Нове життя з Богом. - Львів: Свічадо, 2005. - 223 с.
6. Рагнер Карл, Форгрімлер Герберт. Короткий теологічний словник. - Львів, 1996. - 663 с.
7. Словник біблійного богослов'я / за заг. ред. док. Софрона Мудрого, ЧСВВ. - Львів: Місіонар. - 1996. - 934 с.
8. Флорес Йосип Прадо. Ідіть євангелізуйте охрищених. - Львів: Місіонер, 1997. - 120 с.
9. Школа Християнського Життя та Євангелізації. - www.christschool.org.ua
10. Rekolekcje ewngelizacyjne odnowy. Czesc A - Teoria. - Magdalenka: Wieczernik, 1994.- 123 c.
11. Rekolekcje ewngelizacyjne odnowy. Czesc B - Katechezy. - Magdalenka: Wieczernik, 1994.- 74 c.
12. Prado Flores J. H., Krolikowski M. Nowe Zycie z Bogiem. - Kielcach: Szkola Nowej Ewangelizacji "Sw. Pawla", 2007. - 60 s.

© Milites Christi Imperatoris

 

Доповіді про Католицький харизматичний рух на міжнародній конференції "Україна і Ватикан"
(gladiuschristi@yahoo.com)