Категорії

Search

Tags

Наукове і практичне осмислення історії незламності УГКЦ

24-09-2009

  • Категорія:


Наукова конференція, присвячена 20-літтю виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, пройшла 18 вересня у Львівській духовній семінарії Святого Духа. Організаторами заходу виступили Львівська архиєпархія УГКЦ, Інститут історії Церкви Українського Католицького Університету і сама Львівська Духовна семінарія Святого Духа, - розповідають спеціальні кореспонденти РІСУ Галина БІЛАК та Оксана ГУДИМА.

Розпочав конференцію привітальним словом архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор (Возняк). Оцінюючи двадцятиліття, що минуло з часу виходу УГКЦ з підпілля владика так прокоментував його: «Важко про це говорити. Я вважаю, що оцінка 20-літньої діяльності УГКЦ потребує великого дослідження, адже це молода Церква. Чи можна було більше зробити? Складно відповісти. Але те, що було зроблено дуже багато, навіть закордонні великі мужі Церкви визнають. Які здобутки? Насамперед, це відновлення семінарій, створення Українського Католицького Університету, структур, котрі діють при єпархіях, і головне - перенесення центру нашої Церкви зі Львова до Києва. Також це синоди, які постійно діють, мирянські організації та католицькі школи».

Програма конференції складалася з двох частин. У першій - тематичній - були представлені доповіді, які в історичній ретроспективі показували три важливі етапи історії УГКЦ у ХХ ст., - період ліквідації Церкви радянським режимом, діяльність УГКЦ у роки підпілля та боротьбу за її легалізацію в кінці 80-х років. Із доповідями виступили о. д-р Богдан Прах, о. д-р Борис Ґудзяк, Іван Гель, диякон Тарас Бублик та свідки подій.

Про долю репресованого радянською владою духовенства розповідав віце-ректор УКУ о. Богдан Прах. Засновник Інституту історії Церкви, ректор УКУ о. Борис Ґудзяк виступив з доповіддю «Церковне підпілля ХХ ст. як школа церковного життя ХХІ ст.». Він підкреслив необхідність вчитися духовної витривалості у вірних катакомбної Церкви, зважаючи на складні виклики 21 століття. «Греко-Католицька Церква періоду підпілля нас вчить усього того, що є найкращим. Якщо ми втратимо цей урок, то згубимо великий Божий Дар, що роками здобувався нашими батьками і вчителями у вірі. Насамперед, Католицька Церква цього періоду показує нам, як ми маємо ставитися до матеріальних речей. Свідчення показують, з якою дисципліною, смиренністю і скромністю християни того періоду сприймали ці речі.

Важливо, що Греко-Католицька Церква не була церквою ангелів чи громадою канонізованих святих, у ній теж були свої розколи і суперечки, але з ким би ми не спілкувалися, із тих людей, усі - є зразком дисципліни. Вони наважилися кинути виклик системі, яка прагнула підпорядкувати собі не тільки окремого єпископа, а весь народ. Ці люди, ця боротьба повернула нас до дійсності, що кожен християнин покликаний бути свідком Христового воскресіння. І у цій школі, у цьому лекційному залі ми повинні вчитися вірити і жити цією вірою. І нехай цей урок, який дає нам наше минуле, буде джерелом нашої певності, нашого миру і нашої віри».

Активний учасник подій 20-літньої давності, голова Комітету захисту УГКЦ Іван Гель виголосив доповідь на тему «Вихід УГКЦ із підпілля: передумови, основні події та наслідки». За його словами УГКЦ переслідували ще з часів її створення у 1596 році. Спочатку польська шляхта, потім - у 19 ст. цар Микола І. «Її боялися тому, що вона поєднувала духовне і національне. Навіть в часи перебудови говорити про легалізацію УГКЦ практично не дозволяли. Проте вже після хресного походу 17 вересня почався незворотній процес повалення радянської імперії. Лише з вересня до кінця жовтня з КПРС вийшла понад 31 тис. її членів. 1 жовтня схожий похід відбувся у Івано-Франківську, 17 жовтня - в Тернополі. Після цього багато діаспорних діячів почали повертатися в Україну, відбудовувалися храми. До кінця листопада понад 300 громад перейшли із православ'я в греко-католицизм. Все це свідчить про те, що наша Церква не була вбита на лжесоборі 1946 року, і що вона готова була відстоювати своє право на існування».

Також із доповіддю виступив диякон Тарас Бублик, який аналізував взаємини радянської влади з греко-католиками у 1988-1989 рр.

У другій частині конференції присутні слухали спогади учасників підпілля УГКЦ, зокрема о. Михайла Волошина, ЧНІ, який брав активну участь у заходах, пов'язаних із виходом Церкви з підпілля, сестри Діогени Терешкевич із Згромадження сестер-служебниць та Марії Заблоцької, дочки греко-католицького священика, який прийняв свячення в часи найбільшого переслідування УГКЦ.

«Моє служіння у катакомбній Церкві, - розповів о. Михайло Волошин, - тривало лише кілька років. Мабуть, більше про цей період Греко-Католицької Церкви знають інші. Я лише можу розповісти те, що пережив. Звичайно, початком всіх подій, річницю яких ми святкуємо, став тисячолітній ювілей хрещення Русі, бо внаслідок цього ми отримали хоч якусь релігійну свободу, яка і стала однією з рушійних сил розвалення Радянського Союзу.

За часів катакомбної церкви всі жили за вимогами конспірації і засекреченості. Коли хотіли відправити літургію, збиралися у когось на квартирі, і за зачиненими дверима, заслоненими вікнами півголосом співали чи-то й взагалі зачитували Службу Божу. Звичайно, були в цьому і позитивні моменти, адже в час підпілля усіх нас поєднувала сильна віра. Настільки сильна, що за Христа люди готові були віддати життя. Я не знаю, чи зараз знайшлося би багато таких людей. Позитивним також було те, що між громадою і священиком складалися стосунки цілковитої довіри. Це можна проілюструвати хоча б тим, що в період підпілля, духовним особам не видавали жодних документів, але, коли приходив отець і приводив молодшого, кажучи що той буде їхнім душпастирем, його приймали. Необмежена довіра людей до сказаного священичого слова - це неабиякий плюс. До того ж священики в той час не ходили в рясах і для конспірації працювали ще й на певних державних роботах, що зумовлювало ще одну характеристику підпільної Церкви, а саме те, що служби часто проводилися у вечірній час. Це був складний період, про який не можна забувати».

Про численні виклики до КДБ, переслідування, тиск та спроби підкупу членів УГКЦ згадала сестра Діогена. Зі сльозами на очах вона пригадувала, як щоранку їй доводилося ховати Біблію, і як Боже провидіння допомагало пережити ті нелегкі часи. Марія Заблоцька, дочка переслідуваного священика, наголосила на міцній співпраці духовенства з вірними, а також неабиякій ролі жіноцтва у нелегкім протистоянні радянському режиму.

Учасники конференції виступили з пропозицією об'єднати зусилля для збирання свідчень очевидців. Організатори повідомили, що незабаром усі матеріали конференції будуть опубліковані.

http://www.risu.org.ua/ukr/news/reportage/article;31727/