"Сповідь" кардинала Бертоне

28-08-2009

• Категорія:

• Теги:

• цікавинки |
• інтерв'ю

Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв'ю ZENIT із державним секретарем Бенедикта XVI кардиналом Тарчісіо Бертоне в рамках святкування Року Священства.

* * *

ZENIT: Коли ви усвідомили своє покликання до священтсва?

Кардинал Бертоне: Я усвідомив його, навчаючись в п'ятому класі гімназії - тепер в Іспанії це був би перший рік бакалаврату, а в Мексиці чи в США - другий рік підготовчої чи вищої школи - в Салезіанському інституті м.Туріна, в Вальдоччо, першому інституті, заснованому Доном Боско.

Там я закінчив середню школу і бакалаврат, і, чесно кажучи, до цього часу я не відчував жодного бажання бути священиком, незважаючи на те, що жив серед зразкових священиків, які були моїми професорами і наставниками. Натомість, я хотів вивчати мови і присвятити себе вивченню світу, тобто зовсім іншій діяльності - щось на кшталт міжнародних відносин.

Потім один священик-салезіанин, мій викладач грецької мови, запропонував мені: "Ми організовуємо триденні курси для визначення покликання до священства. Ти можеш прийти і подумати про своє майбутнє". Я прийняв пропозицію, і після трьох днів визначення покликання, вирішив, що стану священиком і приєднаюсь до конгрегації салезіян.

24 травня 1949 року я повідомив про це своїх батьків, в цей день вони, за традицією, здійснювали паломництво до базиліки Богородиці в Туріні. Вони були трохи здивовані, враховуючи, що ніколи не чули про мої плани стати священиком. Батьки сказали мені: "Якщо цього хоче Господь, ми не заперечуємо. Ми навіть дуже раді. Але пам'ятай, що лише на тобі буде відповідальність за те, щоб залишатися вірним своєму покликанню і своєму рішенню."

Саме так я розпочав свій шлях покликання, пройшов новіціат, а потім всю програму навчання і т.д.

ZENIT: А хто допомагав Вам іти цим шляхом?

Кардинал Бертоне: В особливий спосіб - салезіанські наставники, особливо на початку - наставники новаків. Мені продовжили перебування в новіціаті на чотири місяці, оскільки я був дуже молодим. В той час новіціат розпочинався у 15 років і закінчувався в 16 з першими монашими обітами. Коли я вступав до новіціату 16 серпня 1949 року, мені ще не було 15 років, і тому я був змушений залишитися доки мені не виповнилось 16 років, в грудні 1950 року. Тоді я склав свої перші обіти. Потім мені допомагали салезіани і прекрасні духівники.

Слід зазначити, що на початках я просив про пораду щодо цього рішення у сповідника - 84-річного священика, який сповідав за головним вівтарем базиліки Богородиці, і до котрого я регулярно ходив до сповіді. Він дав мені пораду. Він сказав: "Ц е дуже серйозне завдання. Тобі треба буде добре приготуватись. Але пам'ятай, що я був священиком 60 років, і жодного разу не пошкодував про це". Підбадьорений його свідченням, я пішов цим шляхом; хоча під час поїздок додому в мене виникала невеличка проблема - ностальгія. Та мої батьки казали мені: "Закінчи весь період випробування і всю навчальну програму, бо це було твоє рішення, а після того ти зможеш зробити зріліший вибір". І, в кінці-кінців, я прийняв рішення дійти до висвячення у священики, що відбулося 1 липня 1960 року.

ZENIT: Впродовж цього шляху, яку роль відіграв засновник салезіан Дон Боско?

Кардинал Бертоне: Дон Боско був надзвичайним взірцем священика, і його послідовники, його сини, які були моїми викладачами і наставниками, представляли його дуже добре. Вони давали мені чудові свідчення, котрі запалювали мене бажанням слідувати цим шляхом і заохочували мене йти ним. В моєму житті Дон Боско був завжди присутнім. Він провадив мене в зростанні до священства і далі, в моїх обов'язках, котрі я виконував як салезіянин, будучи ректором Папського університету салезіян в Римі, і форматором багатьох кандидатів у священики - дуже багатьох.

Пізніше він вів мене через життя, як єпископа: спочатку архиєпископа Верчеллі, потім в Ґеноа, і тепер, як державного секретаря, як найближчого співробітника Папи. Дон Боско навчив мене бути вірним Папі, віддавати своє життя за Папу і за Церкву,- це саме те, що я намагаюсь робити в міру моїх можливостей, але й з усіх сил.

ZENIT: Якими були найбільші труднощі і найбільше задоволення?

Кардинал Бертоне: Як я вже зазначав, у мене були певні труднощі під час формації, коли відчував ностальгію за минулим, за життям з моїми друзями. Але я залишався сильним і йшов за своїм покликанням. Мої однолітки, котрі не думали, що я піду цим шляхом, особливо мої однокласники з ліцею - я навчався в салезіанському ліцеї з 30-ма однокласниками, - підтримували мене - вони казали мені: "Якщо ти станеш священиком, то повинен бути подібним до Дона Франческо Амеріо". Він був нашим професором в ліцеї, викладав історію, філософію та релігію. Для мене він був взірцем, тим, хто підтримував мене - і я досі маю конспект його лекцій з релігії. Це є доказом впливу цього священика, цього професора, якого мої колеги поставили мені за взірець.

Пізніше в мене також виникали труднощі, особливо з 1968-го по 1972-ий роки. В ті роки я був професором Салезіянського університету і форматором кандидатів у священики. Ми опікувались величезною кількістю студентів теології: 140 студентів теології, котрі відчували тиск і вплив змін 1968-го, дебатів і бурі думок. Це було після Другого Ватиканського Собору. Але були й моменти різноманітних суперечок і сутичок думок і людей, і, як директор, я мусів приймати рішення допускати цих студентів до свячень чи ні. Ми вели дуже насичений діалог зі студентами. Це були часи великих студентських зустрічей, обговорення на яких могло тривати дуже довго, навіть до пізньої ночі. Тому це були моменти напруги, але також і подолання цієї напруги.

Тоді, як єпископ і архиєпископ двох архиєпархій, які я очолив за призначенням папи Івана Павла II, я також мав моменти протистояння, складних ситуацій, вирішення тих чи інших проблем, які виникали у місцевій Церкві. Коли я був секретарем Конгрегацій у справах віри, там також виникали різні доктринальні проблеми, які ми мали проаналізувати і вирішити, і деколи вони були дуже заплутаними на доктринальному, моральному і дисциплінарному рівнях.

Однак, у цій ролі я також отримав багато задоволення. Я очолював спільноту братів, всередині якої панувала міцна дружба, яка триває й досі, коли ми зустрічаємося з колишніми учнями чи єпископами зі всього світу.

Я відчував моменти автентичної спільності, братньої дружби в вірності Папі, в радості виконання нашого священичого і єпископського служіння, і в радості, викликаної тим, що ми привели багато молоді до священства. Також є єпископське батьківство над священиками і єпископами, що зараз є все частішим в моїй ролі державного секретаря, з призначенням багатьох співпрацівників Папи, а також багатьох місцевих єпископів.

Це - величезне задоволення: формується чудовий народ Божий, також і з пастирів Церкви, з їх різними обов'язками, з різними ролями, відповідно до покликань та харизм, які уділяє Святий Дух. Цей народ Божий, подорожуючий в глибокій єдності, є дійсно чудовим знаком благодіяння Бога для Церкви і всього людства. Я відчуваю це на зібраннях у місцевих Церквах, з папськими представниками по всьому світу і з лідерами держав, котрі приїжджають до Ватикану, щоб висловити свою повагу і подяку за діяльність Церкви, за свідчення, яке дає Церква, чи то в сфері формації, перш за все в сфері освіти, чи в сфері захисту людської особистості, соціального захисту, чи особливої підтримки слабких класів суспільства.

Тому я дякую Господу за дар священства, а також за дар єпископства. Бажаю всім хорошого Року Священства!

© переклад Milites Christi Imperatoris