Практичний еквівалент віри

18-08-2009

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Україні |
• цікавинки |
• УГКЦ

Тут можна півдня бавити дитину - просторий дитмайданчик дає змогу малечі грати в різні забавки. Тут убога людина двічі на тиждень може смачно по-домашньому пообідати. А поки їсть, їй виперуть брудні речі чи полагодять одяг.

Тут вас навіть безкоштовно пострижуть у професійній перукарні. Люди з особливими потребами виготовляють тут неймовірно гарні речі: вишивають у япон­ському стилі "сашико", плетуть намиста з бісеру та виливають декоративні свіч­ки. А якщо маєте спортивний дух, можете зіграти кілька партій у пінг-понг або попроситися в команду лижників чи велосипедистів. Не маєте лиж і з "великом" проблеми? Не турбуйтеся, тут є свої: лиж - 40 пар, а велосипедів - 20.

Ні, мова не про соціально-спортивний комплекс. Ці та безліч інших ініціатив пере­тнулися на парафії Пресвятої Богородиці - Володарки України у львівському мікрорайоні Знесіння. А за "совєтів" цей осередок життя перетворили на хімбазу...

Про велосипеди, лижі й парафіяльну підготовку до Євро-2012

На подвір'ї храму зустрілася з дітлахами. Їх було зо тридцять. Малюки гасали, граючись. А коли не бігали, то спі­вали, причому так гучно, ніби це був конкурс на найголосистішого. У них, бачте, "Веселі канікули". Сво­єрідний літній табір. Діти приходять уранці й до вечора мають різні забави, які для них придумує або молодь, або сестри-монахині, які відповідають за цю ланку парафіяльної роботи.

Проте й виїзди в літні табори чи то під Золочів, чи в Кар­­пати для парафіяльної молоді й дітей теж не рідкість.

Щоліта хлопці з Вівтарної дружини (ті, які прислуговують у храмі) та дівчата з Марійської дружини (теж несуть прихрамове служіння) мають цікаві таборування. Не відстає і старша молодь, згуртована в організацію "Українська молодь - Христові". Та на їхній відповідальності не тільки розваги, а й організація прощ, навіть міжнародних. Цього літа вони планують здійснити велопрощу до Страдча. Бо тепер мають 20 парафіяльних велосипедів, що їм подарував благодійний фонд "Карітас" із Німеччини. На парафії також 40 пар лиж. Лижних прощ іще не робили, а от покататися на спуску в Славську їздять щозими. На Знесінні теж є звідки поз'їжджати, тому можна за дві-три гривні взяти лижі на прокат. Виручені від цього кошти йдуть на придбання дрібного спортивного інвентарю: м'ячів, тенісних м'ячиків. Тут є спортзал із тенісним столом, а наступної весни планують обладнати поле для міні-футболу.

Отець Зіновій Хоркавий, настоятель парафії, переконаний, що Львів - футбольне місто. "Хочемо створити такий футбольний центр, куди могли б приїжджати діти з інших парафій. Запрошуємо хлопців із нашого мікрорайону. Ви знаєте, що це промисловий район, відтак багато дітей курять, п'ють, навіть вживають наркотики, тому що не мають достатньої батьківської уваги. Їм треба за­пропонувати альтернативу. Тож одна з найважливіших цілей нашого майбутнього футбольного клубу - вести здоровий спосіб життя". З ідеєю такої організації до настоятеля звернувся молодий спортсмен, студент. Священик підхопив цю думку, бо колись на парафії були дві футбольні команди, та хлопці виросли, одружись, і все вщухло. Майбутній клуб офіційно зареєструють, щоб мати змогу брати участь у змаганнях на рівні міста. "Отже, ми також готуємося до Євро-2012!" - каже о. Зіновій.

Нагодувати голодного, відвідати хворого, підстригти патлатого

"Сьогодні ми приготували капусняк, макарони зі шкварками, салат і компот", - розповідає про меню їдальні для нужденних Тереза Федечко. Двічі на тиждень, у середу й п'ятницю, парафіяни храму готують обіди для бідних. Це служіння припадає їм на канікули, коли учні Львівського ліцею торгівлі та сфери послуг відпочивають, бо зазвичай вони проходять тут кухарську практику, працюючи в їдальні для злиденних. Парафіяни ж розподілили це служіння між різними церковними організаціями. Ця їдальня - спільний проект парафії та Мальтійської служби. Їсти сюди приходять здебільшого люди з мікрорайону, 20-25 осіб.

Лежачим хворим, незрячим, інвалідам, сиротам чи стареньким самотнім людям Суспільна служба парафії щомісяця розносить продуктові набори. Тут потребуюча людина може також вибрати собі щось з одягу чи інших необхідних речей, які передає Суспільна служба з Канади, а також приносять люди з парафії. Допомагає й родина Мирослава і Софії Трухан із Мюнхена. Це люди старшого віку, які завжди жертвують одну свою пенсію на різні потреби в Україні.

Є тут і "лікарська порадня", де в певні дні працюють терапевт, стоматолог і психолог. Ідея цієї порадні виникла ще вісім-дев'ять років тому. Її поява пов'язана з лікарем Володимиром Тимчишином, уже покійним. Він першим почав приймати тут людей у малесенькій кімнаті, яка колись була прохідною хімбази. Медик не лише сидів у кабінеті, а й відвідував хворих удома. Пан Володимир привозив із лічниці Шептицького ліки та роздавав їх пацієнтам. "Володя належав до таких лікарів, які не могли ні брати хабарів, ані їх давати, - розповідає о. Зіновій. - А давати потрібно було, щоб мати змогу працювати у львівській лікарні. Через якийсь час він привів сюди лікаря-психолога Ярослава Бойка. Пан Ярослав теж був надзвичайною людиною, яка безкорисливо робила людям добро. Грошей не брав.

Нині є три кабінети, де лікарі у вільний від основної роботи час приймають пацієнтів. Щоправда, бракує деякого обладнання. Парафіянка храму Тереза Федечко, лікар із великим стажем, нині пенсіонерка, каже, що їм би хоч тонометр у терапевтичний кабінет. Вони з донькою, також медиком, планують під час доньчиної відпустки більше "розкрутити" роботу порадні.

Завдяки "Карітасу" з Німеччини парафія має дві пральні та швейну машини. Тож тут облаштували пральню і майстерню з ремонту одягу для потребуючих людей. А поряд із цим приміщенням розмістили безкоштовну перукарню з двома професійно обладнаними місцями.

Обличчя
справжньої людини

"Завжди кажу: якщо хочеш побачити лице правдивої людини, піди й подивися на людей з особливими потребами. Вони не вміють лукавити, не вміють брехати. Вони такі, якими їх сотворив Бог. То ми надягаємо маски", - говорить о. Зіновій, роз­­повідаючи про молодих неповносправних людей зі спільноти "Лярш" ("Ковчег"), майстерню яких розміщено в одному з колишніх гаражів, побудованих для хімбази.

Шість років тому Зеня Кушпета, засновниця "Ляршу" в Україні, шукала на околицях Львова місце для майстерень. Парафія Пресвятої Богородиці - Володарки України підходила саме для цієї цілі. Тож, погодивши все з настоятелем, пані Зеня знайшла за кордоном кошти для ремонту й переобладнання приміщення. Назвали майстерню, як мікрорайон - "Знесіння". Всього у Львові п'ять таких майстерень.

Нині тут щодня, крім вихідних, працює восьмеро "друзів" (так у спільноті називають розумово неповносправних людей) і двоє асистентів-волонтерів. Ви б тільки побачили, які неймовірно гарні речі вони виготовляють! Намиста з бісеру, серветки, вишиті в японському стилі "сашико", різнокольорові свічки, релігійні образки, глиняні вироби.

"Друзі" разом із волонтерами регулярно їздять на екскурсії або в табори. Останнім часом коштами для організації екскурсій їм допомагає львівська міськрада.

У майстерні "Знесіння" є традиція - кожен гість ліпить із глини ангела, якого залишає на згадку. Таких глиняних експонатів у колекції вже кілька десятків. Проте "друзі" й без цього пам'ятатимуть вас, від них, як ні від кого іншого, можна навчитися відповідальності, поваги та щирих стосунків.

Парафіяльний внесок у розбудову громадянського суспільства

При парафії також діє львів­ське міське громадське об'єд­нання "Відродження Знесіння". Воно займається громадськими справами: порядок, стан каналізацій, освітлення в районі, стеження за порядком біля дитячих садків і шкіл. Ця організація здійснює моніторинг того, що відбувається в мікрорайоні. "Два роки тому тут хотіли збудувати завод для пере­роб­ки акумуляторів, - розповідає о. Зі­новій. - Громада Знесіння була проти, й ми виграли цю справу.

"Іще років десять тому з нами ніхто не рахувався, - каже настоятель. - А тепер нашу думку беруть до уваги. Церква створила таке громадянське суспільство, що ми даємо собі раду. Не дозволяємо, щоб нашу гідність принижували. Бо хтось багатий має міль­йони та думає, що може все купити. Ні. Є святі для нас речі: виховання дітей, екологія, здоровий спосіб життя".

Вірян також турбує стан каналізацій і доріг у їхньому мікрорайоні, бо на тутешніх вулицях здебільшого немає асфальту. Також парафіяни храму Пресвятої Богородиці - Володарки України клопочуться про ще один дитячий садок. Бо щороку в мікрорайоні народжується щонайменше на двадцять дітей більше, ніж є місць у дошкільних установах.

При парафії є катехитичний садок для тридцяти малюків, однак приміщення невелике. Ще три роки тому мер міста пообіцяв відбудувати дошкільний нав­чальний заклад навпроти храму, та поки що справа навіть не зрушила з місця. Тож о. Зіновій разом із церковною громадою добиваються права самим узятися за будівництво та чекають на дозвіл міської влади.

Та вони вже дещо зробили для дітей. На подвір'ї храму є великий дитячий майданчик із різноманітними гойдалками, драбинками, міні-каруселями. Тут завжди гуляють із дітлахами мами, які живуть поблизу. Кошти на це парафії надала Мальтійська служба, яка, своєю чергою, отримала їх від родини з Америки. Поки розпочали зведення майданчика, за ці кошти вже можна було не так багато придбати. Проте частину роботи на себе взяли парафіяни. А бетонний завод, керівництво якого завжди допомагало церкві, змайстрував хатинку й пісочницю для дітлахів.

"А через кілька тижнів, - розповідає о. Зіновій, - закрили бар навпроти церкви, на подвір'ї якого був дитячий майданчик, щоб, коли батьки п'ють пиво, діти мали де бавитися. І директор кнайпи віддав нам гойдалки". Перевага такого майданчика на території храму в тому, що за ним доглядають, ремонтують, коли необхідно. Тут не лежатимуть недопалки чи порожні пляшки. Двері церкви завжди відчинені, тож батьки можуть помолитися за свої родини.

Про все, що діється на парафії Пресвятої Богородиці - Володарки України, неможливо розповісти в тексті, обсягом кілька тисяч знаків. Хіба що книгу треба розпочинати.

Отець Зіновій Хоркавий за­значає: "Завжди кажу, що коли Бог бачить щось добре, то благословить це".

Світлана Ярошенко

http://www.gazeta.lviv.ua