Туризм як простір євангелізації

08-08-2009

  • Категорія:


Необхідно «подумати про інший образ туризму, який би сприяв взаємному знайомству, нічого не віднімаючи від відпочинку і здорової розваги»: таке побажання Бенедикта XVI, виражене в останній енцикліці - Caritas in veritate. Ці слова дуже актуальні в літні місяці, період канікул і подорожей. Своїми міркуваннями на цю тему з нами поділився отець Маріо Лусек, директор Пастирського відділу спорту, туризму і дозвілля Італійської єпископської конференції.

Починаючи з 1969 року, Церква стала приділяти більше пастирської уваги еволюції феномену туризму в його духовних, соціальних і економічних вимірах. Отець Лусек говорить про «нову культуру» туризму і подорожей, центр якої - сама людина, турботу про яку і проявляє Церква. Феномен туризму придбав колосальні масштаби: більше мільярда чоловік вирушає в дорогу туристами. Духовна опіка туристами має два напрями: виховний і культурний. Людині потрібно навчитися «мистецтву подорожі», а також додати інший, глибший сенс таким поняттям, як людська мобільність і дорога.

Сьогодні з впевненістю можна сказати, що туризм став простором для євангелізації. Церковні структури займаються не лише духовною опікою мандрівників, але і культурною організацією поїздок. І не може бути інакше, особливо якщо подумати про багатющу спадщину італійської Церкви. В Італії 70 відсотків пам'яток - церковні. Зараз відповідальні за опіку туристів прагнуть з'єднати в своїй діяльності духовний, культурний, а також екологічний аспекти, пропонуючи провести незвичайну, по-справжньому альтернативну відпустку.

Що ж думає Церква про економічний аспект туризму? Дон Лусек пояснює: звичайно, ми займаємося і цим питанням. І тут наші пріоритети -- помірність, повага до довкілля. Церковні структури для туристів - це, в основному, садиби і спільноти, що приймають гостей. Гостинність - давня традиція Церкви, нагадує отець Лусек. Біблія насичена розповідями про гостинність, і впродовж історії церковні спільноти надавали мандрівникам і паломникам притулок і їжу - на дорогах, які згодом перетворилися на торгівельні шляхи.

Директор Пастирського відділу туризму говорить також про богословське розуміння цього феномену. Людина за своєю природою - кочовик, мандрівник. Вона ніколи не сидить на місці, але постійно відчуває потребу в пересуванні. У священній історії ми зустрічаємо великі епопеї такого пересування: наприклад, Вихід єврейського народу, похід Аврама, який вийшов зі своєї землі на пошуки цілі, яка ніколи не може бути остаточною. Подорож - це метафора самого життя, ціль якого виходить все далі і далі за межі людини, і ця мета для віруючої людини - Бог, досконалість. Життєва дорога також складається з маршрутів, доріг, зупинок, інколи вимушених, - якими можуть стати біль або випробування -- але вона завжди живе надією на замежне, тобто, на повноту людського щастя.

© переклад Milites Christi Imperatoris