Категорії

Search

Tags

Декларація про масонські асоціації


Конгрегація в справах віри

Декларація про масонські асоціації

Було запитано, чи змінилася думка Церкви відносно масонських асоціацій, оскільки в новому Кодексі канонічного права про них немає явної згадки, яка була в старому.

Дана Священна Конгрегація може відповісти, що дана обставина пов'язана з редакторським критерієм, до якого вдалися також і відносно інших асоціацій, назви яких були опущені, оскільки вони включені в ширші категорії.

Отже, негативна думка Церкви про масонські асоціації залишається незмінною, оскільки їх принципи завжди були непримиренні з вченням Церкви, і тому приналежність до них залишається під забороною з боку Церкви. Християни, що є їх членами, перебувають в тяжкому грісі і не можуть приступати до Святого Причастя.

У компетенцію місцевої церковної влади не входить винесення думок про природу масонських асоціацій, які змінювали б вищевикладену думку, виражену у дусі декларації цієї Священної Конгрегації, виданої 17 лютого 1981 року (див.: AAS 73, 1981, стор. 240-241).

Після обговорення даної декларації в звичайних зібраннях цієї Свящ. Конгрегації, Верховний Понтифік Іван Павло II на аудієнції, даній нижчепідписаному кардиналу префекту, її затвердив і повелів опублікувати.

Дано в Римі, із залів Свящ. Конгрегації віровчення, 26 листопада 1983 р.

+Йосиф кардинал Ратцингер

Префект

+ Іван Єронім Хамер OP

Титулярный архиєпископ Лоріумський

секретар

 

Несумісність християнської віри з масонством

 

Роздуми з нагоди річниці видання декларації Конгрегації віри.

26 листопада 1983 р. Конгрегація віри видала декларацію про масонські асоціації (див. AAS LXXVI [1984] 300).

Минуло трохи більше року після її публікації, тому може виявитися корисним коротке висвітлення значення цього документа.

Перші висловлювання Церкви щодо масонства були пов'язані з його негативною оцінкою на підставі як і практичних причин, так і причин пов'язаних з вірою. Церква визнала масонів відповідальними не лише за руйнівну діяльність щодо неї: з перших же папських документів на цю тему, особливо - в енцикліці Лева XIII "Humanum Genus" (20 квітня 1884 р.). Вчительство Церкви викривало в масонстві філософські ідеї та моральні концепції, протилежні до католицького вчення. За словами Лева XIII, перш за все вони доводили до натуралістичного раціоналізму, - до ідеї, яка надихала плани і діяльність масонства, спрямовану проти Церкви. У своєму Посланні до італійського народу "Custodi" (8 грудня 1892 р.) Папа писав: "Пригадаємо, що християнство і масонство принципово несумісні, так що вступати в одне означає розлучатися з іншим".

Тому не можна було обійтися без розгляду масонства з погляду віровчення, коли в 1970-80-х рр. ця Священна Конгрегація листувалася з деякими Єпископськими Конференціями, особливо зацікавленими в цій проблемі внаслідок діалогу, що відбувався серед окремих католиків з представниками деяких лож, які проголошували себе неворожими або навіть прихильними щодо Церкви.

Священна Конгрегація віри провела в зв'язку з цим ретельне дослідження, метою якого було підтвердити фундаментальну несумісність між принципами масонства і християнської віри.

Тому, не звертаючи уваги на розгляд практичної діяльності різних лож і міри їх ворожості щодо до Церкви, Священна Конгрегація віри за допомогою декларації від 26. 11. 1983 р. вирішила зосередитися на найглибшому і, з іншого боку, найістотнішому рівні проблеми - на рівні несумісності принципів, тобто на рівні віри та її етичних прописів.

З погляду віровчення, що продовжує безперервну спадкоємність з традиційною позицією Церкви, засвідченою у вищезазначених документах Лева XIII, для тих вірних, які з якої-небудь причини виявилися причетними до масонства, виникають важливі практичні наслідки.

Заперечення декого щодо твердження Священної Конгрегації про несумісність принципів християнства і масонства ґрунтуються на тому, що істотним фактом в масонстві нібито є відсутність нав'язування жодних загальнообов'язкових "принципів" філософського або релігійного характеру своїм прибічникам, і що вони, радше, бажають об'єднати людей доброї волі, незважаючи на релігійні та світоглядні відмінності, на основі зрозумілих і прийнятних для всіх гуманістичних цінностей.

Масонство є, нібито, сполучною ланкою для всіх, хто вірить в Архітектора Всесвіту і розділяє основні етичні орієнтири, викладені у тому числі й у Декалозі; воно нікого не віддаляє від релігії, яку він сповідує, а, навпаки, спонукає тісніше наблизитись до неї.

Тут недоречно було б обговорювати історичні та філософські протиріччя, що ховаються в подібних твердженнях. Католицька Церква також закликає людей доброї волі до загальної співпраці, - нагадувати про це після II Ватиканського Собору, звичайно ж, немає потреби. Приєднання ж до масонства означає зовсім інше, ніж законну співпрацю, і має набагато більше релевантне і визначальне значення.

Перш за все, слід пригадати, що співтовариство "вільних каменярів" і їх етичні зобов'язання є складною системою символів, яка набуває поширення і має зобов'язуючий характер. Строга дисципліна потаємності, яка панує серед масонів, з часом підсилює важливість взаємодії знаків та ідей. Окрім всього, в умовах таємничості члени асоціації ризикують стати інструментом невідомих для них задумів.

Навіть якщо стверджується, що масони не приймають релятивізм як обов'язкову догму, насправді передбачена деяка символіко-релятивістська концепція. Отже, релятивна цінність морально-ритуальної громади зовсім не виключається, і релятивізм, навпаки, грає визначальну роль.

У такому контексті різні релігійні громади, до яких належать окремі члени лож, не можна вважати нічим більшим, аніж інституціями, що охоплюють деяку частину ширшої і невловимої істини. Цінність цих інституцій неминуче представляється, таким чином, лише відносною, меншою в порівнянні з цією ширшою істиною, що більшою мірою виявляється не в них, а в співтоваристві людей доброї волі, тобто - в масонському братерстві.

Для християнина-католика, проте, неможливо переживати свої стосунки з Богом подвійним, розколеним чином - одночасно і в гуманістичній, надконфесійній, формі, і у внутрішній - християнській. Він не може мати одночасно двох зв'язків з Богом, не може виражати їх через дві системи символів. Це було б щось зовсім відмінне від нормальної для нього співпраці з усіма людьми, вкоріненими в добрі, хоча і на різних принципах. Адже католик не може одночасно бути причасником християнської общини і дивитися на своїх братів-християн з масонської точки зору, тобто як на неуків, що помиляються.

Навіть якщо, як вже було сказано, відкритого зобов'язання приймати релятивістське сповідання немає, релятивістська сила масонського братерства через внутрішню, властиву для неї логіку піддасть основу віри настільки радикальному перетворенню, що це вже не буде прийнятним для християнина, "якому дорога його віра" (Лев XIII).

До того ж, це спотворення основ віри здійснюється, найчастіше, поступово і непомітно: для того, хто приймає масонство, цілісна причетність до Божої істини, що явилася в Церкві, перетворюється лише на приналежність до установи, яку він вважає однією з багатьох більш-менш дієвих форм вираження загальної орієнтації людини на вічні цінності.

У наші дні спокуса піти в цьому напрямі стає сильнішою, що цілком відповідає певним засадничим переконанням сучасного менталітету. Ідея, що істину не можна пізнати, - типова характеристика нашої епохи і, в той же час, основний елемент її загальної кризи.

Враховуючи всі ці обставини, Священна Конгрегація в своїй Декларації стверджує, що приналежність до масонських асоціацій "залишається під забороною з боку Церкви", і що християни, що є їх членами, "перебувають в тяжкому гріху і не можуть приступати до Святого Причастя".

Останнім твердженням Священна Конгрегація показує вірним, що приналежність до масонства об'єктивно є тяжким гріхом. Уточнюючи, що члени масонських асоціацій не можуть приступати до Святого Причастя, вона хоче дати зрозуміти вірним ті тяжкі наслідки, які неодмінно випливають з приєднання до масонських лож.

Далі Священна Конгрегація оголошує, що "в повноваження місцевих церковних властей не входить виносити думку про природу масонських асоціацій, яке змінювало б вищевикладену думку". В зв'язку з цим вона посилається також на декларацію від 17 лютого 1981 р., в якій всяке право на вислови про природу цих асоціацій, що відхиляється від діючого тоді канонічного права (кан. 2335), вже було закріплене за Апостольським Престолом.

Так само і новий документ, випущений Священною Конгрегацією віри в листопаді 1983 р., виражає той же намір закріпити лише за Святим Престолом право на висловлювання, які відходили б від сформульованої тут думки щодо несумісності принципів масонства з католицькою вірою, стосовно тяжкості акту вступу до ложі та щодо перешкод, які з цього виникають для допуску до Святого Причастя. Це розпорядження вказує на те, що, не дивлячись на відмінності, які можуть існувати між масонською слухняністю, особливо стосовно позиції, яку вони заявляють щодо Церкви, Апостольський Престол вбачає у них деякі загальні принципи, які вимагають однієї і тієї ж оцінки з боку всієї церковної влади.

Видаючи цю декларацію, Священна Конгрегація віри не бажала відкинути зусилля тих, хто, з належного дозволу цього відомства, намагався встановити діалог з представниками масонства. Але оскільки існувала можливість поширення серед вірних помилкової думки, нібито тепер їм дозволяється вступати в масонські ложі, Конгрегація визнала себе зобов'язаною з'ясувати їм, яке справжня думка Церкви з цього питання, і вберегти їх від вступу до організацій, приналежність до яких несумісна з католицькою вірою.

Лише Ісус Христос, і Він один, - справжній наставник Істини, і лише в Ньому християни можуть знайти світло і силу, що дає можливість жити згідно з задумом Божим, працюючи задля істинного блага своїх братів.

 

© переклад Milites Christi Imperatoris