Категорії
- Євангелізація
- Школа молитви
- Прослава
- Зцілення і визволення
- Католицька Онова
- Духовна війна
- Апологетика
- Перепони на шляху до Бога
- Гортаючи Біблію
- Сенс життя
- Союз з Богом
- Спільнота і спільність
- Католицька Церква
- Бізнес і християнство
- Сім’я
- Свідки віри
- Небезпека: окультизм
- Увага! Секти
- Aнонс подій
- Pro-life
- інтерв'ю
- Біблія
- ВАЖЛИВО
- Глава УГКЦ
- культура і суспільство
- міжхристиянські відносини
- наука і віра
- офіційно
- Папа Римський
- УГКЦ
- харитативна діяльність
- християнофобія
- християнство і політика
- цікавинки
- Церква в Європі
- Церква в Австралії
- Церква в Азії
- Церква в Америці
- Церква в Африці
- Церква в Росії
- Церква в Україні
Вчимося на своїх помилках
Категорія:
- Життєві питання
Коли оглядаємось на своє життя, то бачимо багато прекрасних речей. Можливо, ми очікували чогось більшого, але цього не сталось. В деяких випадках Бог міг не подіяти так, як би нам хотілось. У інших випадках, ми робили помилки і вчиняли поступки у вірі, які виявились неправильними. Правда в тому, що було багато промахів і розчарувань у більшості з нас. Як же нам з ними розібратись? Як переконатись, що ми не є в'язнями провини за минулі промахи, і що нам не бракує відваги і впевненості братись за нові речі у випадку, якщо нам знову щось не вдасться? Чи може з наших промахів вирости нове життя?
Нездійснені очікування
Існує багато речей, за які ми маємо бути вдячними, але багато християн стикаються з проблемою, коли йдеться про те, що, на їх думку, Бог мав би зробити, але не зробив. Кожен з нас може усвідомити у своєму житті нездійснені очікування, розчарування, невдачі, занепади. У багатьох бували часи випробувань - часто результатом їх ставали слабість і невдача. Цікаво, чи падати - неправильно? Часто думаємо про людей, яким довіряли, і які нас підвели. Згадуємо ті надії, які зростали, а потім в'яли і розбивались.
Багато хто з нас може, напевно, порівняти себе із двома учнями, які розмовляли з Ісусом по дорозі до Емаусу: "А ми сподівались, що це він той, хто має..." (Лк. 24,21). Але в реальності, наші надії часто не здійснюються. Чому?! - запитаємо себе. Згадаємо собі І Пт.1,3-4: "Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у своїм великім милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих, до спадщини, яка не може ні зотліти, ні заплямитися, ані зів'янути, - збереженої для нас на небі." Як ми її успадкуємо? - Нашою вірою (5 рядок). Тому, якщо ми маємо успадкувати її вірою, то мусимо пройти через наші помилки із нашою непорушною Вірою в Бога.
Маловіре, чого засумнівався?
Петро був людиною віри, але і в нього були падіння. Історія про Ісуса і Петра, коли вони ходили по воді (Мат. 14,22-23) досить цікава. Читаємо, що море було бурхливе і вітер був сильний, коли Ісус ішов до човна по воді. "Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!" За цих умов, прохання Петра цілком імпульсивне, але і відважне. Відповідь на нього проста: "Підійди." Вірний своєму слову, Петро робить крок із відносної безпеки у човні до бурхливого моря. Він робить, власне, те, до чого його запросив Ісус. Але коли він відчуває силу вітру і усвідомлює неймовірність цього всього, він починає потопати. "Господи, рятуй мене!" І його Господь відразу простягає до нього руку і допомагає повернутись до човна. Єдиний коментар, який робить Ісус - це м'який докір, майже жарт: "Маловіре, чого засумнівався?" Розуміємо, що мав на увазі Ісус, але чи Петро вже не показав свою віру, коли зробив крок до бурхливого моря? Як розуміти цей випадок?
Падати - безпечно
Нам слід вивчити той урок, який вивчив Петро. Можливо слухатись Господа і підкорятись Йому, коли Він просить нас робити те, що для людей видається неможливим. І безпечно падати - якщо ми звертаємось до Господа і з повною довірою просимо Його врятувати нас. "Господи, рятуй мене!" - це крик потопаючої людини. Коли Ісус простягає руку і тримає його, Петро усвідомлює, що його слабість не вплинула на любов і турботу Господа про нього.
Безпечно падати, бо безпечно повністю надіятись на Бога, який любить нас глибокою і особистою любов'ю.
Ми не повинні вибачатись за всі наші невдачі і слабості. Ми маємо покаятись і змінитись. Але, понад усе, ми маємо бути повними віри і довіряти Богові повсякчас. Саме це Ісус показує Петрові. Важливим є не годинами аналізувати причини нашого падіння, а зосередити свій погляд на Господі, і відповісти на Його наступну вказівку з довірою і впевненістю.
Причиною нашого падіння переважно є недостача довіри до Бога - не брак зусиль, посвяти чи відваги. Ми не повинні боятись невдач. Віддати перевагу Богу - це не приниження. Це - урок, який Неємія вже пройшов, коли перед ним повстало начебто неможливе завдання відбудувати стіни Єрусалиму. Він поклав всю свою довіру на Бога, а не на себе і власний розум та здібності.
Падіння призводить до повноти
Якщо ми хочемо служити Богу, то мусимо навчитись, що всі наші ресурси містяться в Ньому. Самі ми не можемо нічого зробити. Це - початок нового життя. Ісус говорить про це так: "Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе." (Ів.12,24). Павло висловлює це по-іншому: "Я - розп'ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене." (Гал.2,20).
Божа милість і сила може почати діяти більш ефективно в нас, коли ми перестанемо покладатись на власні знання та здібності, та усвідомимо, що маємо покладатись лише на Нього. Петро навчився цього складним шляхом - через повне падіння, коли заперечив, що він знає Господа. Але воскреслий Ісус відшукав свого розбитого учня. Ми не знаємо, які слова були сказані, знаємо лише, що Петро зрозумів, що його все-одно люблять, і що йому простили. Через кілька днів Ісус публічно підтвердив свою впевненість в ньому: "Паси мої вівці." Зі сторони Ісуса не було жодної згадки про помилку Петра.
Коли є Бог, нам більше ніщо не потрібне, бо Його достатньо. Як і Петро, більшість з нас приходить до розуміння цього через складний шлях. Ми також мусимо навчитись, як зробити так, щоб інші падали безпечно. Ми повинні реагувати на промахи інших людей так, як Ісус реагує на наші. Помилка не відкидає нас від Божих «послуг». Навпаки, дуже часто - це важливий крок для втілення візії, яку Він нам дав.
Сила Святого Духа
Для Петра необхідною була ще одна річ - сила Святого Духа. Його нова віра в його Господа стала скелею, на якій Ісус зміг побудувати свою Церкву. Віра, яка побудована на подоланні помилок і слабості - двох речах, з якими більшість з нас добре знайомі. П'ятидесятниця довершила творіння нового Петра.
Те саме стосується і нас. Коли ми є в близьких стосунках з Господом, усвідомлюємо наші слабості, але сповнені Його Святим Духом і покладаємося лише на Його силу, наше життя також буде позначене присутністю і силою живого Бога. Із падіння може зародитися нове життя віри, яке слід прожити силою Святого Духа. Але спочатку ми повинні відпустити невдачі минулого. І лише тоді ми зможемо просуватись до нових речей.
