Категорії

Search

Tags

Щит віри


До одної з найважливіших видів духовної зброї Павло відносить щит віри. Ми це можемо побачити читаючи шістнадцятий рядок шостої глави послання до Ефесян: «А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого». Щоб краще зрозуміти цей рядок поглянемо в грецький оригінал. Там замість слова (над усе) стоїть слово epi pasin. Цей вираз описує положення одного предмету щодо інших і це означає, що щит віри повинен бути першим відносно до інших видів зброї, більше того, забігаючи на перед, він повинен оберігати усю зброю воїна і самого воїна.

За часів Павла римські воїни використовували два типи щитів. Один використовували в часі святкувань, показових виступів, він був невеликих розмірів, круглої форми, а також був прикрашений різними узорами. Тобто він був прикрасою для воїнів. Грецькою він називався aspis. Другий тип щита називали thureos, що в перекладі означає широкі та високі двері. Саме такий щит римські воїни використовували в військових діях. Перший щит, яким би він гарним не був, не міг захистити воїна в битві, але другий повністю закривав його і гарантував безпеку.

Розміри бойового щита були приблизно метр двадцять заввишки і сімдесят п'ять сантиметрів у ширину, а також по краях він мав спеціальні гачки, за допомогою яких міг зчіплюватись з щитами інших воїнів. Таким чином воїни утворювали непробивну стіну у формі черепахи, яку вкрай важко було пробити, вона витримувала не тільки стріли, але і каміння. За допомогою спільних дій у вигляді стіни з непробивних щитів воїни підходили впритул до ворога, уникаючи фактично такої небезпечної зброї як бомбардування стрілами. Сам щит виготовлявся з трьох пластин - одна з яких була металева, а дві дерев'яні. Все це обмотували тканиною, а потім обшивали кількома шарами шкіри, між якими залишали простір. І такий щит впевнено захищав воїна і в цілому все військо навіть від розпечених стріл, так як тоді часто використовували стріли, кінці яких вмочували в смолу і запалювали. Саме такі вогняні стріли використовували, щоб взяти штурмом великі укріплені міста чи території, а у звичайній битві переважно використовували прості стріли. Стріла потрапляла в перший шар щита і через те, що між шарами була порожнина, вогонь гаснув і не поширювався. Якою б міцною не була стріла, вона не мала шансів пробити наступний шар - шар металу. Дуже важливо відзначити, що перед боєм щити ще й опускали на деякий час в воду, а волога шкіра, як відомо, не має шансів загорітися. Також важливо зазначити, що щит римських воїнів мав не тільки оборонну, захисну функцію, але ним можна було також нанести смертельний удар противнику, тому що він мав по середині гострий виступ.

Отже, ми можемо зробити висновок, що щит був дуже серйозним видом зброї римських воїнів. І саме таку зброю Павло каже взяти на озброєння кожному християнинові, саме такою зброєю є віра. Наш щит - це сильна, непорушна, міцна віра, яка завжди завдає смертельного удару дияволові як в битві окремої людини, так і в битві якоїсь окремої спільноти, яка є частиною Церкви, а також Церкви в цілому.

Апостол Павло, знаючи важливість цього виду зброї, дає пояснення, що таке віра, щоби ми ліпше зрозуміли, як нам озброїтись такою вірою: «Віра є запорукою того, чого сподіваємось, - доказ речей невидимих» (Євр. 11, 1). І далі Павло присвячує всю одинадцяту главу вірі. Дуже важливо перечитувати її, як тільки диявол намагається накинути нам сумніви щодо Божих обітниць. Розглянемо декілька головних моментів з цієї глави. «Вірою Ной, повчений об'явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведності, яка з віри» (Євр. 11, 7). Бог сказав Ноєві, щоб він збудував ковчег, в якому мали врятуватись Ноєва сім'я з Ноєм і тварини, які здатні потім розмножуючись наповнити собою всю землю. Ми бачимо, що ковчег мав бути дуже великих розмірів, тобто Ноєві потрібно було докласти неабияких зусиль і на це мав піти не один рік. І ми бачимо, що Ной повірив Богові і взявся до роботи, він не чекав пояснень, не питав чому саме так, як це можливо, а чи то справді Божа воля, він просто взяв і повірив. І віра Ноя врятувала його і його сім´ю. Ной взяв щит віри, тримав його до кінця, не відступав ні вліво, ні вправо, міцно тримаючи його увесь час. Уявімо собі ситуацію з Ноєм. Йде життя, кожен зайнятий своєю роботою, кожен живе в своє задоволення, шукає чогось свого, намагається насолоджуватись кожним моментом, а Ной будує, весь час витрачає на пошук матеріалу. Сам Ной до кінця не усвідомлює, що він робить, а що вже говорити про синів, які взагалі не знають, що з батьком відбувається, але все ж таки допомагають йому. Можна собі тільки уявити, як диявол атакував Ноя і його синів, щоб вони перестали будувати, які сумніви старався їм накинути (ти що думаєш, що ти якийсь особливий або святий, всі нормальні люди нормально живуть, а ти що робиш, ти просто логічно подумай, що з того вийде), і як на них тиснув світ. Сатана будь-якою ціною намагався відволікти їх від будівництва, він усвідомлював, що тільки Ной ще залишився праведним, а все решту створіння вже в його руках, він чітко знав: якщо Ной зупиниться, то диявол переміг - людство буде знищене і Потомок, який має розчавити голову сатані, не народиться. Ной і його сім'я були посміховиськом для всіх людей, за нормальних їх, напевно, ніхто вже не вважав, але саме віра живила Ноя і давала сили йому і його рідним. Саме віра відбила всі диявольські стріли.

Ще один приклад непохитної віри дає нам Авраам: «Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде...» (Євр. 11, 8). Як і в попередній історії, Павло наводить нам приклад з книги Буття. Авраам живучи в своєму племені зі своїми родичами, добре знаючи, що і як функціонує, маючи добрі маєтки, почував себе дуже добре і захищено. І тут Бог каже йому залишити все, взяти свою сім´ю і піти невідомо куди. Але Бог не залишив його з пустими руками, а дав йому обіцянку, що поблагословить і виведе з нього великий народ, що зробить великим його ім'я. І Авраам послухав Бога, залишив весь комфорт і пішов за Богом. Що керувало його рішенням - віра, Аврам повірив Богові. Які б не зрозумілі Божі слова видавались на перший погляд, Авраам вірить, що Бог не може брехати, і слухає Його: «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство», думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому одержав назад як символ» (Євр. 11, 17-19). І що більше, Авраам послухав Бога і приніс Ісаака в жертву. Авраам проти всякої логіки, проти всякого закону природи вірив, що Бог може воскресити Ісаака з мертвих. Аврам не опустив щита, він добре пам'ятав Божу обітницю і вірив, що Бог не може порушити свого слова. Авраам був в гіршому становищі, ніж ми, християни, він ніколи ще не чув про воскресіння мертвих, але вірив, що Бог і це зробить заради своєї обіцянки. І з таким щитом Авраам не захитався.

Надзвичайно цікавим і дуже важливим є кінець одинадцятої глави послання до Євреїв: «І всі вони, дарма, що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість» (Євр. 11, 39-40). Щоб краще зрозуміти, про що тут йдеться, погляньмо в діяння апостолів: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4, 12). З цих рядків ми можемо побачити, що вся розв'язка міститься в Ісусі з Назарету. І всі старозавітні святі, які вірили і були слухняні Богові, були в гіршому становищі ніж ми, вони вірили і з нетерпінням очікували прихід Відкупителя, щоб жити вічно в Божій присутності, адже навіть після смерті вони очікували на Божого Сина, щоб Він зруйнував смерть. Упродовж багатьох років Бог готує все створіння до приходу Месії. А нам залишається тільки прийняти Ісуса з Назарету, повірити в Його відкупительну жертву, повірити в Євангелію і жити вічно.

Уявімо собі, що ми маємо завдання побудувати будинок і ми знаємо те, як його будувати, ми маємо розроблений проект того будинку, в своїй голові ми все прорахували, до того ж, ми бачили, як інші вже будували такі будинки і навіть складніші, але самі ми ще не будували. В нас ще нема будинку, ми його маємо тільки на папері, ми його ще не бачимо, але віримо, що ми його побудуємо, адже маємо багато доказів і підстав сподіватись. Ми маємо інформацію, з яких матеріалів будувати і де їх брати, також маємо свідчення інших людей, які вже будували, бачимо і реальні плоди - будинки, які вже збудовані, тільки наш будинок бачимо поки що лише на папері, що фактично дає нам впевненість, що ми не зіб'ємось з курсу. Отже, вся інформація, яку ми маємо, є нашою запорукою, а інші, вже побудовані будинки, які ми бачимо, є для нас доказом, знаком. Фактично віра, про яку каже Павло, є сукупністю віри розуму і віри серця. Що більша в нас віра розуму, то швидше вона переростає у віру серця і ми дістаємо переконання, що дійсно так і буде.

Як нам взяти таку віру на озброєння? І знову той самий Павло говорить про один із суперспособів, як ми це можемо зробити, що може зробити нашу віру міцною і непорушною: «Тож віра із слухання, а слухання через слово Христове» (Рим. 10, 17). Саме тоді, коли ми слухаємо слово Боже, коли ми чуємо про те, що Бог зробив для всіх, хто покладався на Нього, коли ми чуємо і реально бачимо, як Бог діє в житті віруючих християн, тоді ми наповнюємо свій розум знанням про Бога, ми змінюємо свій спосіб думання, в нас починає рости віра розуму, яка поступово переростає у віру серця. І так, як воїни занурювали свої щити в воду, щоб розпалені стріли не могли завдати їм шкоди, так нам потрібно занурюватись у слово Боже. Ось чому Ісус каже, щоб ми були Його свідками, саме для того, щоб ми своїми свідченнями, не тільки приводили людей до покаяння, але щоб і в кожного з нас росла віра. Адже після того, як ми чуємо живе свідоцтво, наша віра реально стає міцнішою, саме тому Павло каже Церкві, щоб ми підбадьорювали одні одних. Також важливу роль відіграє спільнота, в якій ми духовно зростаємо. Бо коли один воїн не давав собі ради через посилену атаку спрямовану в його бік, то його своїми щитами прикривали воїни, які стояли поруч, не даючи йому загинути.

Дуже важливо, щоб ми регулярно кожного дня читали слово Боже, адже тоді ми з впевненістю зможемо на нього покладатися і диявол не зможе накинути нам сумніву. Коли ми будемо добре володіти Божим словом, то наш щит буде міцним, адже ми знаємо, що Бог не помиляється і не може змінити своє слово або його не дотримати: «Бог не людина, той не рече неправди, не чоловік він, той не має чого каятись. Чи може ж він твердити, а ділом не ствердити? Чи може сказати, а не доказати?» (Чис. 23, 19) наголосити, що читати слово Боже не завжди означає слухати його. Багато людей його читає, але не чує, однак апостол говорить, що читати не достатньо, потрібно його чути. Якщо хтось прочитав Біблію, то це ще не означає, що він її почув і застосував у своє життя. Багато людей читають Святе Письмо просто з обов'язку, вершачи звичайнісінький закон, і навіть не хочуть почути, що до них промовляє Святий Дух. Або коли бачать щось не зрозуміле, то навіть не звертають на це уваги, не шукають відповіді в науці Церкви, не просять, щоб Святий Дух просвітлив їх. У таких випадках неможливо не втратити віру. Адже коли ми свідомо занедбуємо свою віру, свій щит, то тим самим ми ставимо під загрозу і нашу спільноту, до якої ми належимо, ставимо під загрозу всіх членів нашої Церкви, тому що тоді виникає дірка в загальній стіні зі щитів, скріплених докупи в непробивну стіну. Тоді диявол через нас може завдати важливих втрат Божому війську. А за це ми будемо нести відповідальність перед нашим командиром Ісусом.

Давайте поглянемо на Давида, звідки ще в дитини з'являється стільки віри, щоб виступити проти такого велетня як Голіят (1 Сам. 17, 32-38). Давид зовсім не злякався на противагу від цілого Ізраїльського війська. Ми бачимо, що в нього відсутній страх і будь-який сумнів, а це переважно основні види ворожих стріл. У Давида в потрібний час в потрібному місці віра не похитнулась і він здобув перемогу для цілого Ізраїля. Ми також можемо з цих рядків побачити, звідки в нього така віра. Давид був простим пастухом, але він був добрим пастухом, він був вірний тій роботі, яку йому доручив Бог, більше того, він понад усе любив Бога і мав достатньо часу, щоб роздумувати над Божими ділами. Очевидно він не один раз чув від свого батька, що Бог зробив для Ізраїльського народу і в який надприродній спосіб вивів його з Єгипту. Він також, напевно, знав, що Господь завжди з тим, хто роздумує над Божим словом в день і в ночі та є мужнім і хоробрим (Іс. Нав 1, 6-9). Якщо Бог зробив стільки чудес, виводячи їх з Єгипту, то Він зробить і зараз чудо. Давид не витрачав свій час на непотрібні справи, він виконував доручену йому роботу і насолоджувався Божою присутністю. І він мав власні чудові свідчення, як він рятував своє стадо від хижих звірів. Давид не витрачав Боже помазання на непотрібні справи. Бог побачив, що Давид вірний в малому і поставив його над усім Ізраїлем.

Багато християн слухають слово Боже, беруть до рук щит віри, а потім вимінюють його на диявольський щит. Саме так відбувається, коли ми відвідавши Святу Літургію, чи почитавши Біблію, починаємо слухати духа світу. Саме це відбувається, коли ми починаємо витрачати свій час на телевізор чи якусь, здавалось би на перший погляд, нейтральну літературу або й взагалі дивимось окультні фільми чи аморальні передачі. А потім, коли Бог нас покличе помолитись за когось чи дати живе свідчення, ми не впевнені, що нам робити, адже ми вже самі не знаємо кому ми більше віримо: тому, що ми побачили в світі чи Богові, тоді нам вже потрібно, щоб за нас молились.

Особливо в теперішньому часі дуже є поширеним в християнстві таке явище, як християнин ззовні. Це коли замість бойового великого щита, ми беремо маленький, гарний, показовий, круглий щит, який воїни використовували у святкуваннях чи показових виступах. Ми хочемо виглядати дуже побожними, хвалитись, яку велику ми маємо віру, займати перші місця в церковних лавах, говорити побожні слова і водночас бути повністю закритими на дію Святого Духа, не дозволяти, щоб Боже слово змінювало нас. Але з таким щитом ми є мішенями для ворога, а що більше - диявол ще й використовує нас для досягнення своїх цілей - руйнування цілого війська, церкви. А цю всю нашу побожність можна назвати теперішнім модним словом - «звичайнісінькі понти».

Ми повинні завжди тримати свій щит в бойовій готовності, адже ми перебуваємо в стані війни, від самого народження ми є ворогами диявола: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіпястися йому в п'яту» (Бут. 3, 15). Диявол упродовж усього нашого життя буде намагатися нас знищити, а разом з нами і всіх наших близьких, тому не варто цим легковажити. І як римський воїн доглядав за своїм щитом через те, що він був оброблений шкірою, так і ми маємо берегти і посилювати нашу віру. Римські воїни регулярно намащували шкіру, якою був покритий щит спеціальною олією, щоб вона не тріскала і добре могла виконувати свою функцію. І точно так само, як ми повинні бути просякнуті словом Божим, так нам і потрібно бути завжди відкритими на дію Святого Духа, щоб Його помазання завжди було з нами і щоб Святий Дух оживлював нашу віру, щоб Він нас будував. Щоб наше думання ставало таке, як в Ісуса. І для цього Павло каже, що ми маємо унікальну можливість, щоб наша віра росла, щоб ми себе будували і вподібнювались до Христа. А що більше, такої можливості, як має кожен християнин і якою є дар мов, старозавітні люди не мали: «Хто мовами говорить, той сам себе повчає» (1 Кор. 14, 4). «Дякую Богові моєму, що я більш усіх вас мовами говорю» (1 Кор. 14, 18). Це унікальний спосіб змінювати себе з середини, дозволити, щоб Божа присутність зцілювала, щоб все моє єство оновлювалось, щоб мої емоції були зцілені і стріли диявола не завдавали мені шкоди, не накидали мені сумнівів щодо Божої істини. Адже Ісус на хресті дав мені все, а мені залишається це тільки взяти. Якщо ми будемо постійно перебувати в Божій присутності, то наша віра буде помазана Святим Духом, наша віра буде живою вірою і коли Бог захоче нами в певний час, в певному місці скористатися то ми зможемо бути Божим знаряддям.

Одним з найкращих способів, щоб наш щит віри перебував в бойовій готовності, є якнайчастіше приймати самого живого Ісуса, дозволити, щоб Він перебував в нас, а ми в ньому (Ів. 6, 47): «Істинно, істинно говорю вам: Хто вірує той живе життям вічним. Я - хліб життя»; « Бо тіло моє - їжа правдива, і кров моя - правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому» (Ів. 6, 55-56). Коли ми споживаємо тіло і кров Ісуса, ми причащаємось самим Ісусом, а ще маємо обітницю, що ми будемо мати життя вічне і знаємо, що Христос не може говорити неправди. Ми тоді з впевненістю можемо сказати дияволові: «забирайся геть», адже я маю доступ до самого Отця через жертву Христа, до того ж, жертва Христа сповнюється кожного разу на Святій Літургії і я маю можливість бути причетний до неї. Кожного разу коли я приймаю тіло і кров Ісуса - Бог прощає мої гріхи і диявол більше не може мене звинувачувати і похитнути мою віру. Бог на Євхаристії оновлює свій союз зі мною, а це значить, що сам Бог заступається за мене. Також знаємо, що Святий Дух спочив на Ісусі в повноті. То де ж може бути більше помазання, як не на самому тілі та крові нашого Спасителя.

Коли читати Євангелію, особливо це видно в трьох Євангеліях: Матея, Марка і Луки, основною передумовою, щоб Ісус зцілив була віра. Майже завжди, коли Ісус робив чудо, що стосувалось оздоровлення, Він казав: «Віра твоя спасла тебе, або Нехай вам станеться за вашою вірою». Ми бачимо, що віра є дуже важливим видом зброї, якої диявол надзвичайно боїться і не хоче, щоб ми її використовували. Диявол добре знає, що без щита віри ми нічого не зможемо прийняти від Бога, чи оздоровлення, чи це будь-яке благословення. Тому він завжди буде посилати вогненні стріли в ділянку віри. Одними із найрозповсюдженіших вогненних стріл є стріли сумніву. Це може бути не просто невеликий сумнів, який стосується якогось окремого випадку, але і сумнів стосовно всього Євангелія. Деякі стріли можуть нести навіть сумнів, щодо нашого спасіння або й існування самого Бога. Диявол завжди буде хотіти вкрасти в нас віру в наше оздоровлення чи звільнення від якоїсь поганої звички, чи віру в дієвість нашої молитви. Нас можуть атакувати думки, що Бог нас не чує. Що це не той випадок, в якому Бог може нас вислухати. Дуже часто стріли можуть влучати в область наших ще не повністю зцілених емоцій, він буде намагатися скористатися нашими емоціями, щоб ввести нас в депресивний стан і тоді добивати. Іноді ворожа сила буде намагатися замість біблійної віри підсунути свою віру, яка противиться слову Божому. Це може бути вчення різних сект, нью ейдж, що всі релігії однаково добрі й від них можна багато чого взяти і т. д. Ось чому дуже важливим є, щоб цей вид зброї був завжди напоготові.

©Milites Christi Imperatoris