Наприкінці історії свободи (3)

• Категорія:

• Дружба

Ісус Христос прийшов "як настало виповнення часу" (Гал 4, 4). Він здійснює усе Одкровення, що починалось від Авраама. У ньому все "звершилось" (Ів 19, 30). Отже, видається, що дружба є чеснотою звершення. Отже, вона приходить наприкінці шляху. Разом з нею, шлях, що піднімається вгору стає легким, бо любов вводить у відпочинок та мир. Вона не поєднує істоти задля їхнього задоволення; вона їм наказує жити у радості та надає її їм. Це радість, яку ніхто не може забрати. Іван Хреститель, наприкінці свого пророчого шляху, визнає себе "другом" Ісуса та каже, що радість його "здійснилась" (Ів 3, 29).

Як ще більше підкреслити тісний зв'язок, що поєднує життя та дружбу? Неможливо жити без дружби. Не може спасіння принести життя, не даруючи водночас дорогоцінного друга. "Дружба є необхідною. Що я кажу?, викрикує в свою чергу наш філософ. Вона є чудовою."¹

Якщо на думку філософа, дружба перебуває біля витоків життя, у біблійному Одкровенні вона знаходиться наприкінці. Щоб гармонійно поєднати філософа та Євангеліє, слід уточнити, що ми розуміємо під словом "наприкінці". Насправді, дружба, про яку говорить Ісус приходить наприкінці історії Одкровення, здійсненої в Ізраїлі. Проте, ця історія Божого народу була позначена визволенням від країни рабства, якою був Єгипет (пор. Вихід 20, 2). Бог є тим, хто звільнює від рабства. Наприкінці святої історії приходить Христос, який здійснює цю історію звільнення Ізраїлю. Христос через свою смерть та Воскресіння дає "волю слави синів Божих" (Рим 8, 21). Христос є тим, хто "для волі нас визволив (Гал 5, 1). Дар дружби, який Христос робить своїм учням, здійснюється у той же ж час, що й дар свободи синам Божим. Так, немов би дружба та свобода повинні співіснувати. Друг народжується із приходом справжньої свободи. Не кожен гідний гарного імені "друг". Людина, звільнена від свого рабства та своїх масок, воістину отримує його. Чи, швидше, людина, яка усвідомила свої маски і яка хоче жити у справжній свободі, усвідомила, хоча й не до кінця, ціну дружби. З нею вона знаходить силу просуватись по цьому шляху свободи та життя. Вона відчула в глибині себе цю іскру життя. Вона відчуває її смак. Вона безладно а іноді й болісно шукає її. Вона має потребу у дружбі, щоб рішуче розпочати цей пошук життя. Цей пошук починає зривати маски. Тоді може з'явитись справжня дружба; вона бере за руку та веде по цьому гарному крутому шляху до життя. Для учнів Ісуса, яких він називає своїми друзями, він є "дорога, і правда, і життя" (Ів 14, 6). Цей пошук життя є також пошуком правди. Людина, яку супроводжує справжній друг, є спраглою бути правдивою. Дружба допомагає їй стати такою, знайти свою радість, стаючи такою. Дружба є джерелом радості, бо вона є незамаскованим сопричастям правдивого. Дружба та правда обіймаються. Сімон Вей, молода філософ, що померла у віці 33 років у 1942 році, завжди шукала правду. Вона завершує свою "духовну автобіографію" листом від 15 травня 1942 року, адресованим її духовному Отцеві, ченцю домініканцю, що на чотири роки старший за неї, говорячи йому про свою "дочірню дружбу".²

Отже, на перший погляд видається, що дружба приходить наприкінці історії. Вона є плодом історії правдивості; вона також є плодом історії свободи. Поступово та в муках народжується дружба із розквітом свободи. Отже, другом не може бути кожен, хто хоче! Ніхто не народжується другом. Кожен є покликаний ним стати. Кожен ним стає наприкінці певної історії. Кожен має цю потенційність, бо, від свого народження, має здатність любити цим особливим почуттям, яке розділяють друзі. Кожна маленька людина покликана зростати в свободі, щоб любити. Цей ріст здійснюється поступово. Вражає бачити якої чудової зрілості досягають діти віком 11 чи 12 років. Вони свідчать про красиву рівновагу. Їхній запал робити послуги, працювати, як і бавитись, виявляє красиву свободу. В той самий час, ми є свідками красивих дружніх стосунків, де всім діляться, навіть таємницями про Бога чи про молитву. Ми пам'ятаємо таку красиву дружбу святої Терези з Лізьє із її сестрою Селіною, тоді як їм було 10 та 12 років. Згодом приходять юнацькі роки, коли дитина відкриває себе чоловіком або жінкою. Вона повинна віднайти свою свободу, усвідомлюючи свої власні таланти та включаючи їх у свою мужність чи жіночість. Вона повинна відкрити різницю між властивостями чи бажаннями, рабом яких вона є більшою чи меншою мірою, та дружбу, де вона почуває себе вільною. Гарні дружні стосунки повертаються після цього перехідного періоду.

Стати друзями означає стати тим, чим ми є, стаючи вільними істотами. Дружба є привілеєм вільних людей, які скуштували цієї свободи, що перебуває у глибині них самих і прагне справді виринути. Ми народжуємося із цією дружбою, "привілейованою ознакою образа Божого" у кожній людині, як про це заявляє Пасторальний устав "Gaudium et spes" (№17). Нам слід навчитися жити згідно цієї свободи. Кожен етап цього навчання характеризується дружбою. Якість набутої дружби вимірює ріст у свободі. Чим більше свобода розвивається, тим ціннішою та рідкісною є дружба. Справді вільним чоловікам та жінкам відповідають рідкісні друзі, які поділяють таку ж свободу. Святий любить всіх людей; проте у нього мало друзів.

1 Aristote, Ethique à Nicomaque (Аристотель, Нікомахова етика), VIII, 1, op. cit., ст. 208.
2 Julien Molard, Simone Weil, en quête de vérité, (Жюльєн Моляр, Сімон Вей, у пошуках правди) coll. Записки Кафедральної школи № 66, Parole et Silence, 2004, ст. 120.

За матеріалами Католицький Медіа-Центр