Душевні молитви

• Категорія:

• Прокляття

Багато християн шокує, коли вони починають розуміти шкоду, спричинену неправильними розмовами між собою про оточуючих. Але їх ще більше жахає, коли раптом бачать ще більшу шкоду, яку вони можуть спричинити, неправильно кажучи про інших людей в своїх молитвах Богу. Вони думають, що молитва завжди прийнятна, її результати завжди добрі. Але така точка зору не підтверджена Біблією.

Книга Притч 28:9, наприклад, попереджає нас:

«Хто відхилює вухо своє, щоб не слухати Закону, то буде огидна й молитва того.»

Бог заклав в Біблію принцип молитви, прийнятної Йому. Кожен, хто ігнорує ці принципи і приносить в молитві їх протиріччя, викликає Боже незадоволення і відкинення таких молитов.

Для опису Божого ставлення до таких видів молитов, Соломон використовує один із найсильніших виразів неодобрення, що використовується в Біблії - «огида».

Оскільки для нас дуже важливо молитися правильними молитвами, то нам краще не залежати від своєї власної мудрості.

Бог по Своїй милості не залишив нас на призволяще своїх власних способів. Він дав нам доступ до Божого Помічника: Святого Духа. Таким чином Він зробив нас здатними молитися молитвами, які є прийнятні для Бога. Але без Святого Духа ми не можемо молитися так, щоб це подобалось Богу і виконувало Його цілі.

В посланні до римлян 8:26-27 Павло стверджує це дуже зрозуміло:

«Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.»

По своїй тілесній природі всі ми маємо певні немочі. Ці немочі не є немочами тіла, але немочами розуміння. Вони виявляються двома взаємозв'язаними способами.

По-перше, ми часто не знаємо про що нам молитися.

По-друге, навіть коли ми знаємо про що молитися, ми не знаємо як молитися про це.

Таким чином, ми приречені на повну залежність від Святого Духа. Тільки Він може показати нам про що і як молитися.

В двох уривках в посланні до ефесян Павло ще більше підкреслює нашу залежність від Святого Духа, щоб Дух Святий давав нам молитву, яка приємна Богу. В посланні до ефесян 2:18 він каже, що тільки Святий Дух може дати нам доступ до Бога:

«Бо через Нього (Ісуса) і ті і інші (юдеї і язичники) маємо доступ до Отця в одному Дусі (Святому Дусі).»

Для приємної Богу молитви тут ми бачимо співставлення двох умов: через Ісуса і в Святому Дусі. Кожна з цих умов є необхідною.

Не існує якоїсь природної сили, яка могла б донести немічні людські голоси від землі до Самого Бога на троні на небесах. Тільки надприродна сила Святого Духа може це зробити. Без Нього в нас нема доступу до Бога.

Далі, в посланні до ефесян 6:18, Павло знову наголошує на нашій потребі в допомозі Святого Духа, особливо при молитві за наших братів віруючих. Він каже:

«Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих.»

Тільки молитви в Святому Дусі можуть мати результатом допомогу і втіху людям, які цього потребують, про яких ми приносимо в своїх молитвах.

Як ми можемо отримати Святого Духа?

Дві основні вимоги - покора і чистота намірів:

По-перше, ми маємо упокорити себе перед Святим Духом і визнати свою потребу в Ньому. Потім ми маємо дозволити Йому очистити нас від всіх неправильних мотивів і егоїстичних ставлень, щоб Він вдихнув в нас чисту любов і турботу про тих, за кого ми молимось і хочемо молитись.

Молитви, натхненні Святим Духом, не обов'язково мають бути довгі і красномовні. На Бога не справляють особливого враження гарні фрази чи томний відтінок голосу. Деякі з найбільш ефективних молитов в Біблії на диво прості. Коли Мойсей молився за свою сестру Маріам, вкриту проказою, він просто сказав: «Боже, зціли її» (Числа 12:13).

Коли митар молився в храмі, він сказав тільки одне коротке речення: «Боже! будь милостивий до мене грішного!» (Лука 18:13).

І ми знаємо, що Бог відповів на обидві молитви.

Якщо ви відчуваєте потребу молитися, але не знаєте як почати, то просто просіть Бога про допомогу. Ось кілька простих слів, які ви можете використати:

«Господи! Мне потрібно молитися, але я не знаю як. Прошу Тебе, поможи мені Своїм Святим Духом молитися такими молитвами, які Ти почуєш і на які Ти даш відповідь».

Після того приймайте Божу відповідь вірою і моліться так, як каже ваше серце. Ісус запевняв нас, що якщо ми попросимо в Бога хліба, Він не дасть нам каменя (Матея 7:9).

Але припустимо, що ми не підкоряємо себе Святому Духові і не шукаємо Його проводу. Замість того наші молитви народжені заздрістю і пошуками свого (про що сказано в Якова 3:14), або керовані якимось тілесним ставленням, типу роздратування, злість, критика чи самоправедність. Святий Дух не буде підтверджувати молитов, які виходять з такого ставлення, і Він не поставить їх перед Богом-Отцем.

І таким чином, наша молитва буде відноситися до «синдрому» Якова 3:15 «земна, душевна, демонська». Ефект таких душевних молитов схожий на ефект душевних розмов: він негативний, а не позитивний. Він визволяє проти тих, за кого ми молимося, невидимий, незрозумілий тиск, який не полегшує їх ношу, а скоріше додає вагу. У випадках, коли ми молимось за своїх братів віруючих, існує два душевних ставлення, яких нам слід особливо остерігатись: ми маємо не звинувачувати і ми маємо не намагатись управляти чи контролювати.

Це дуже просто - бачити вину інших християн. Насправді, це є фактором, котрий закликає нас молитися за них.

Це правильно - молитися, але ми маємо вважати на те, як ми молимось. Ми не маємо права вставати перед Богом з переліком їх причин, які визначають їх вину.

Коли ми починаємо грати роль обвинувачів, ми слідуємо за сатаною, а не за Христом. Головне ім'я сатани - диявол - означає «наклепник» або «обвинувач».

В Одкровенні 12:10 він описаний, як наклепник, який оскаржує християн вдень і вночі перед Богом. Він займається цією справою давним-давно, з найдавніших часів, і він є експертом в цій справі. Він не потребує допомоги християн!

Майже всі молитви Павла за його братів християн, окремих особистостей чи народів, він починає свої молитви з подяки Богові за них. Прекрасним прикладом є початок послання до коринтян, якщо подивитись на те, що Павло пише потім в тому листі. В цьому народі було багато гріхів: суперечки між членами; вони були тілесними; був гріх кровозмішення; пиятика під час вечері Господньої.

Але Павло починає свій лист із красномовної подяки:

Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі,

бо ви всім збагатилися в Ньому, словом усяким і всяким знанням, бо свідоцтво Христове між вами утвердилось... Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! (1-Коринтян 1:4-6, 8)

Подяка на початку молитви відіграє важливу роль. Вона створює позитивне ставлення до того, про кого виголошується молитва. З такого початку набагато простіше перейти до молитви з позитивною вірою, навіть незважаючи на те, що ми знаємо про серйозні проблеми, в яких винні ті, за кого ми молимось. Така сила молитви базується на позитивному ставленні і подяці за все добре в цій особистості.

Але припустимо, що людина не є чутливою до Святого Духа і молиться в негативному дусі чи в осудженні. Хіба не може ця молитва бути однаково ефективною, але в протилежному напрямку, хіба таким чином вона не може звалити на свого брата таку ношу, що йому не вдасться піднятися з-під неї?

Час від часу, людина може переживати періоди духовної «тяжкості». З незрозумілих причин людина може почувати себе винною, нездатною або недостойною. Вона може не підозрювати про щось специфічне в своєму житті чи поведінці, що могло б пояснити це почуття. Схожі ситуації можуть виникати навіть тоді, коли причина не в тій людині. Причина «тяжкості» може полягати в інших християнах, в яких хороші наміри, але неправильний провід, в християнах, які обвинувачують ту людину перед Богом. Часто почуття вини буває знаком попередження. В кінці кінців, вина - це логічний результат звинувачення. Якщо правильно визначити корінь своєї проблеми, то можна звернутися до свого Первосвященика, який бачить людську вину і все ж постійно заступається за неї перед Отцем.

Але навряд чи такий засіб, як молитва, неефективний. Питання не в тому ефективна наша молитва чи ні. Питання в тому, який її ефект - позитивний чи негативний. Це визначається силою, яка діє через ці молитви. Чи дійсно вона від Святого Духа? Чи вона є душевною підробкою?

Істинне заступництво базується на тому, що зробив Ісус, як про це сказано в посланні до Римлян 8:33-34:

«Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас.»

Христос бачить нашу провину, як віруючих, більш явно, ніж ми можемо бачити самі. Але Його заступництво на нашу користь не переходить в осудження, а в наше оправдання. Він не встановлює нашу провину, а нашу праведність.

Наше заступництво за наших братів віруючих має бути таким самим. Чи наважимося ми висунути звинувачення проти тих, кого вибрав Бог? Або звинуватити тих, кого Бог оправдав? Зрозуміло, що це нерозумно вищою мірою!

Послання Писання не двозначне. Воно не залишає місця для звинувачення в наших молитвах за наших братів віруючих. Але крім того існує друга спокуса: неправильно використовувати силу молитви, що більш невловимо і складніше розпізнати. Воно приймає форму використання молитви для управління і контролюючи над тими, про кого ми молимося.

В нашій занепалій адамовій природі існує щось таке, що заставляє нас бажати досягнення контролю над оточуючими, ставлячи свою волю над ними.

Бажання контролювати оточуючих є коренем, яке породжує чарівництво - спочатку як діло плоті, а потім як окультну практику.

Одне з ключових слів, що відображають дію цієї сили - маніпуляція. Існує величезна кількість сфер, в яких люди можуть використовувати різні методи для досягнення від оточуючих бажаного з допомогою маніпуляції. Чоловіки маніпулюють своїми жінками, а жінки - чоловіками; діти своїми батьками; проповідники - зібранням; засоби масової інформації - глядачами! Це така звична справа, що люди перестали впізнавати її - в собі і в інших.

Але, тим не менше, маніпуляція не є Божою волею; Бог Сам ніколи не маніпулює нами, і Він ніколи не дозволяє маніпулювати оточуючими. І коли ми вдаємося до маніпуляції, ми переходимо від надприродних реалій до душевних. Ми починаємо діяти в сфері мудрості, яка не приходить згори.

Оскільки ми весь час думаємо, що молитва є чимось хорошим і духовним, ми робимо висновки, що будь-який результат, який досягається молитвами, обов'язково є законним і має представляти Божу волю. Це так, якщо сила, яка діє через наші молитви, - Святий Дух. Але своїми молитвами, які натхненні нашими особистими душевними міркуваннями, ми наносимо шкідливий ефект, а не добрий.

За такими душевними молитвами часто стоїть зарозумілий висновок, що ми маємо право «представляти» Бога в житті оточуючих. Але насправді будь-який вплив, який намагається обмежити суверенітет Бога над чиїмсь життям, не є впливом Святого Духа.

Існує багато різних ситуацій, коли християни піддаються різним спокусам молитися в такий спосіб, який їм здається духовним, а насправді він душевний.

Ось типовий приклад:

Один священик, на ім'я Іван, звик керувати всіма, хто його оточує. Він вдівець, який має двох синів і дочку. Він хотів, щоб двоє синів стали священиками, але вони вибрали світську кар'єру. Дочка Марія залишається вдома. Вона посвячена своєму батькові і активно допомагає при церкві.

Марія знайомиться з Петром з іншої парафії і вони починають спілкуватись тісніше. У отця Івана упереджене ставлення до парафії, до якої належить Петро, і тому він проти цих стосунків. Крім того, він боїться втратити допомогу дочки в церкві і вдома. В результаті, Марія йде з батьківського дому, щоб жити в одній квартирі зі своєю коліжанкою. Отець Іван називає це «бунтом». Коли Марія повідомляє йому, що хоче вийти заміж, він вирішує молитися проти цього шлюбу.

Петро і Марія продовжують будувати спільні плани, але чим більше вони пізнають один одного, тим більш напруженими стають їх відносини. Вони не можуть навіть спокійно почувати себе в присутності один одного. Невеличкі непорозуміння якимось чином переростають у величезні сварки. Кожна сфера діяльності, яку вони планували разом, закінчується незрозумілим розчаруванням. В результаті, Марія каже: «Петре, це не може бути Божа воля для нас!»,- і віддає йому перстень.

Марія робить висновок, що для того, щоб вийти зі свого розчарування, їй треба порвати зі всіма людьми, які називають себе християнами.

Відчужена від свого батька і церкви, вона йде слідом своїх братів і кидається в світську кар'єру. В кінці кінців, вона зустрічає і виходить заміж за чоловіка, який є агностиком.

Як оцінити молитви о.Івана? Безумовно, вони були ефективні, але їх ефект був шкідливим. Вони були виразом його бажання, яке супроводжувало його по житті - керувати своїми близькими. Ці молитви були достатньо сильними, щоб зруйнувати взаємовідносини, які могли принести його дочці щастя і наповнення. Але крім того, вони не могли привести її назад до віри чи зберегти її від випадкового заміжжя, яке не відповідає Біблії.

Сила молитви, яка має такі негативні наслідки, не йде від Святого Духа.

Принципи, які показані в цьому прикладі, відносяться до багатьох різних ситуацій сучасного життя церкви. Їхній урок цілком зрозумілий: сила душевної молитви реальна і небезпечна. І її результатом є не благословення, а прокляття.

З гріхом душевних молитов треба робити те ж саме, що і з душевними розмовами. Якщо ми були винні, то нам треба покаятись і шукати Божого прощення. Нам також може бути необхідним прощення тих людей, яким ми спричинили шкоду своїми негативними молитвами.

Наостанок, ми маємо повністю відректися від будь-якої спроби впливати на інших людей або контролювати їх словами, сказаними в молитві.

©Milites Christi Imperatoris